Віртуальна виставка «Образ матері в українському живописі» створена на основі фондової колекції Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка. Вона присвячена Міжнародному Дню матері, який у більшості країн світу відзначається у другу неділю травня. До цього свята наша держава офіційно долучилася 1999 року, відповідно до Указу Президента України від 10 травня 1999 р. У 2021 році День матері припадає на 9 травня.
Одне із найзворушливіших свят має досить давню історію, що йде від британських традицій XVII століття – святкування в середині Великого посту так званої «маминої неділі» – Mothering Sunday, а також від першого офіційного відзначення Дня матері, яке відбулося в американському штаті Вірджинія у 1910 році, як відповідь на ініціативу Анни Джервіс з Філадельфії про вшанування матерів на державному рівні.
Хоча за своєю суттю — це свято вічне, як одвічною є й тема материнства в образотворчому мистецтві. Вона — у давньому іконописі і творах великих майстрів епохи Відродження. Мадонни Тіціана, Леонардо да Вінчі, Рафаеля залишили глибокий слід у світовій культурі. Саме образ жінки-матері у всі часи був ідеалом краси, яку Тарас Шевченко висловив незабутніми поетичними рядками:
«Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.»
У камені й металі, на папері й полотні митці століттями відтворювали своє власне бачення цього величного і прекрасного образу. Світова скарбниця образотворчого мистецтва до країв наповнена творами, присвяченими матері і материнству, але вони будуть з’являтися доти, поки існує людство. Досить цікава збірка живопису з означеної теми склалася й у фондах Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка.
До музею картини надійшли в різний час і різними шляхами. Є серед них ті, що були передані Дирекцією художніх виставок України, завдяки діяльності якої музеї могли суттєво поповнювати свої колекції протягом ряду десятиліть минулого століття, є придбані музеєм і передані йому в дар. Хронологічно вони охоплюють період від 1920-х рр. до сьогодення, з яких майже кожне десятиліття позначене окремим полотном. Тому усі вони нескінченно різняться за стилем і технікою і разом з тим нерозривно поєднані благородною тематикою. Тут реалізм сусідить з соцреалізмом, а декоративний та філософський підхід з символічним звучанням. Є портрети і жанрові картини, створені класиками українського живопису, такими як незрівнянний колорист Гаврило Глюк (1912-1983) (“Свято”, 1949) і майстер декоративно вибудованих композицій, в яких переважає ритм плавних хвилеподібних ліній Ернест Контратович (1912-2009) (“Над колискою”, 1970). Є роботи, виконані представниками київської школи живопису — художницею Ніною Волковою, соцреалістичні картини якої сповнені мажорних барв щасливого буття (1917-1993) (“У вихідний день на Дніпрі”, 1951) і визначним реалістом, талановитим педагогом, закоханим у шевченківську тематику, Карпом Трохименком (1885-1979) (“Катерина”). Представлені й твори відомих полтавських живописців, які мали значний вплив на розвиток регіонального мистецтва: Івана Орлова (1875-1950) та Євгена Любимова (1925-2005) — світлі, ніжні образи дружини й матері “Мати з дочкою”1920-ті рр. (І. Орлов) та власної неньки — “Портрет матері” 1975-1977, а також жінки ошуканої, нещасної — картини з однойменною назвою, створеної під враженням від авторського прочитання поеми Тараса Шевченка “Наймичка” у 1964 р. (Є.Любімов).
Цей ряд продовжують твори Сергія Гнойового, Юрія Самойленка, Миколи Сіробаби, яким притаманна глибока змістовність, художнє трактування народних традицій, роздуми над доленосними подіями історії, душевні переживання та складна система символів: “Пострижини” (1989), “Зелена неділя. Спогади надій” (2005), “Охоронці долі” (2008).
Камерність виставки, до якої увійшло всього 10 полотен налаштовує на неквапливе розглядання, сприймається як тиха, сердечна бесіда з ненькою
Світлана Бочарова
