Феномен мистецької майстерні Володимира Боровиковського

Феномен мистецької майстерні Володимира Боровиковського

Експозиція Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка має безцінні експонати, які яскраво засвідчують важливість збереження культурної спадщини України та вивчення історії рідного краю. Невичерпним джерелом для натхнення та пізнання історії українського образотворчого мистецтва і регіонального мистецтва Полтавщини є твір Володимира Лук’яновича Боровиковського (1757-1825) «Архистратиг Михаїл» ( бл.1784. Миргород.).

Мистецький шлях і твори майстра досліджувалися як відомими мистецтвознавцями, зокрема Т. В. Алєксєєвою, так і дослідниками, яких зацікавило саме вивчення мистецтва Полтавщини: К. Г. Скалацьким, С.І. Бочаровою.  Вони зазначали, що ікона  «Архистратиг Михаїл» – справжній шедевр українського іконопису в музейній збірці. До музею вона надійшла із колекції шишацького художника і збирача старожитностей Василя Григоровича Суханова  1967 року. Тоді ж було висловлене припущення, що робота належить пензлю Володимира Боровиковського. Згодом її експонували в музеї вже як твір  родини Боровиків. У монографії Т. В. Алєксєєвої  робота з Полтавського художнього музею значиться серед творів, що приписуються В. Л. Боровиковському. Візуальний аналіз відомих ікон Володимира Боровиковського, таких як  «Богоматір» із Національного  художнього музею України, датована 1784 роком, та «Архистратиг Михаїл» із Могильовського обласного краєзнавчого музею імені Є. І. Романова, це підкреслює. Для Могильовського  собору Святого Іосифа Обручника Володимир Боровиковський писав  ікони за протекцією архітектора Миколи Олександровича Львова у 1793-1794 роках. Його «Архистратиг Михаїл», виконаний для Могильова на міді,  за розмірами майже збігається з іконою із Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка: 213, 5х89 см (Могильов) і 213х80 см (Полтава).

До того ж, прообразом обох Архистратигів, що не важко помітити, був «Архангел Михаїл» Гвідо Рені (1575 – 1642). У своєму ґрунтовному аналізі цього твору С. І. Бочарова відзначає, що всі три ікони позначені єдиною яскравою авторською манерою, заснованою на синтезі бароко й романтизму.

Володимир Боровиковський – велична епоха в європейському малярстві кінця ХVІІІ – початку ХІХ  століть. Його роботи зберігаються далеко за межами України. Народився майбутній художник у Миргороді 4 серпня1757 року. Саме там, за полковими документами, працювала родина Боровиків. В архівах залишилися спомини племінника  В. Л. Боровиковського – Івана Івановича Боровика. Він писав про діда  Луку Боровика. Рідний брат Луки  – Іван, його двоюрідний брат Дем’ян, як і чотири сини Луки (Володимир – старший) – усі були іконописцями. Науковці зазначають:  «Іконостас Троїцької Миргородської церкви его кисти». 

Малювали Боровики й після від’їзду Володимира до С-Петербурга  1788 р.  Лука Іванович Боровик іноді  підписувався як Боровиченко. Разом з братами художниками з усіх українських полків вся мистецька майстерня навчалася європейської живописної техніки у італійця Веніаміна Фредеріче, який працював у 1750-60-х рр. у Лаврських Майстернях і при розписі Успенського собору. Саме в цей час там формується українське Барокко, як зазначає О. В. Сіткарьова. Це також період піднесення національних традицій та розширення культурних зв’язків з Заходом. У живописі В. Л. Боровиковського добре читаються західні впливи  у таких творах, як «Архистратиг Михаїл» і «Богоматір на троні». Дослідники підкреслювали непростий шлях збереження ікони з іконостасу Троїцької церкви,  збудованої 1763 року на місці дерев’яного храму  другої половини ХVІІ ст. Новий храм був п’ятибанний і мав три престоли, а значить – три іконостаси. Новий іконостас 1784 року писав В. Л. Боровиковський. Дещо з ікон вивезли до Києва пізніше,  ті ікони, що лишилися не збереглися, Світлана Оляніна, кандидат архітектури, доцент, зав. відділом музеєзнавства та пам’яткознавства зазначає:  «Іконостас у Сорочинцях створений у період найвищого розквіту барокового мистецтва в Україні, відобразив кращі надбання цього художнього стилю і є унікальним мистецьким явищем, значення якого далеко виходить за межі регіонального контексту».

 У фондах Київського музею українського мистецтва є робота В. Боровиковського «Богоматір» 1787р. з написом «г. Миргород Полтавск. Троицкая  церковь.  Из разобраного іконостаса. Дар Н.В.Фишман». І «Богоматір» і «Михаїл» походять з одного іконостасу.

 Доленосною для  талановитого юнака стала дружба з В. В. Капністом,  який був у 1782-1785 роках предводителем (маршалком) миргородського дворянства. У Глухові 1781 року губернатор М. А. Милорадович надає перевагу Володимиру Лукичу перед іншими художниками по нагляду за «живописними роботами», а йому ж виповнилося тільки 25 років. У цей час він виконує й портрети на замовлення, які давали можливість більш детально опрацьовувати живу натуру.  Поєднував роботу над іконами та живопис  з натури, про що свідчать портрети Павла Руденка, Олександри Капніст. Майстер зберіг це поєднання діяльності протягом усього життя. Дослідники підкреслюють стилістичні збіги підписних ікон Миргорода. Для виконання «Св. Михаїла» В. Л. Боровиковский опирається на гравюру Гвідо Рені  «Св. Михаїл» 1636 року (Рим, церква Капуцинів Санта-Марія-делла-Кончеціоне). Гвідо Рені – один з найбільших представників Болонської школи  живопису. К. Г. Скалацький відзначає певну портретну (фамільну)  схожість міфологічних образів із конкретними людьми. «Архистратиг Михаїл» схожий на портрет Олександри Капніст і є яскравим прикладом українського бароко. З мистецького спадку Боровиків в Україні майже нічого не залишилося,  якщо не рахувати фото з «Благовіщення» Лук’яна Боровика. Це надає ще більшої  цінності «Архистратигу Михаїлу»  як свідоцтву про мистецьку школу Луки Боровика,  визначає її неперехідне  значення для України та Європи.

З 1788 року художник наполегливо працює над удосконаленням мистецької майстерності в Петербурзі. Опинившись у колі богеми, без можливості навчання в академії, він приватно пройшов вишкіл у відомого австрійського професора портретного живопису Йоганна Баптиста Лампі (1751 -1830). Свою майстерню у 1798 році Й. Б. Лампі дарує Володимиру, а сам повертається до Відня. Наставником В.Л. Боровиковського був також видатний портретист, учений Петербургської академії мистецтв Дмитро Левицький (1735 -1822). І 1795 року В.Л. Боровиковський отримує звання академіка у віці 38 років. Він стає одним з найвидатніших тогочасних портретистів.  Не зважаючи на складні відносини з Академією мистецтв, майстер багато працював і мав учнів, з якими зберігав теплі, майже родинні стосунки.

При вивченні твору «Архистратиг Михаїл» в експозиції музею для глядачів акцентуємо увагу на композиції твору. Хочеться підкреслити, що В. Боровиковський  застосовує здобутки світового мистецтва у своєму монументальному творі, використовуючи лінійну перспективу для створення глибини, об’єму та  реалістичної побудови твору. Дуже цікавим є побудова лінійного ракурсу, за теорією Брунеллескі, з прикладів італійського мистецтва епохи Відродження.

Можливо містика, якою захоплювався Володимир Лукич, саме у творі «Архистратиг Михаїл» наштовхує нас на думку, хто саме перед нами посланець чи особливий помічник  для нас, простих смертних, у біблійному сюжеті.

Завдячуючи таланту автора, сучасний глядач має можливість особливого, інтимного спілкування з мистецтвом.  Твори Боровиковського не скільки засліплюють, скільки піднімають нас до  ліричного й піднесеного.

Мистецтво В.Л. Боровиковського уособлює ідеали гуманізму та  актуальні для сьогодення гасла  про те, що Небесне воїнство оберігає Україну, незважаючи на тяжкі часи.

Алла Тимошенко