Виставка «Барвистий дивосвіт українського живопису» створена на основі фондової збірки Полтавського художнього музею(галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка і присвячена 120-річчю від дня народження видатної художниці ХХ сторіччя Катерини Василівни Білокур (1900-1961).
Сьогодні її ім’я відоме кожному українцю. В Україні існує премія імені Катерини Білокур, фестиваль народної творчості – «Катеринина пісня», про неї написані книги, зняті фільми, поставлені вистави. Народній художниці споруджено памятники, на її честь викарбувано монету, випущено марку, а в батьківській хаті відкрито меморіальний музей.
Численні виставки в найпрестижніших музеях демонструють її неперевершені твори. Але так було не завжди. І шлях художниці-самоуки до мистецтва й, особливо, до визнання, був довгим та тернистим.
Народилась Катерина Василівна Білокур 7 грудня 1900 року в селі Богданівці, колишнього Пирятинського повіту Полтавської губернії, в селянській родині. Її життя співпало з найжахливішими подіями ХХ століття — революції, війни, Голодомор, сталінська колективізація. Здавалося сама доля випробовувала селянку на стійкість, на незламність в досягненні поставленої мети. Не одержавши освіти, згинаючись під тягарем важкої
селянської праці, повсякчас наражаючись на висміювання та нерозуміння, Катерина Білокур, вчителями якої у мистецтві були лише природа й квіти, не просто вистояла, а перемогла і, всупереч всьому, стала Художником.
Полтавці з гордістю називають Катерину Білокур своєю славетною землячкою. Адже вона не лише народилася на теренах Полтавщини, з Полтавою пов’язані основні віхи її творчого життя. Перша демонстрація творів на художній виставці і перша їх публікація в каталозі, перша персональна виставка, знайомство з митцем Матвієм Донцовим, який став її щирим приятелем і порадником, перше творче відрядження до Москви і Києва — все це події 1940-1941 рр., які відбулись у Полтаві і які докорінно змінили світогляд Катерини Білокур.
Ювілей великої художниці — це ще один привід для подальшого дослідження її долі і творчості. До його відзначення долучаються широкі кола громадськості, творчі спілки, мистецькі колективи, вся сфера культури і мистецтва, особливо, музеї, які зберігають неперевершені твори художниці.
Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка пишається тим, що до його зібрання входить чотири картини Катерини Білокур: “Квіти в тумані”(1940) , „Квіти” (1942), „Півонії”(1946) і „Пшениця, квіти, виноград” (1950-52) – справжні шедеври, які достойно репрезентують національне образотворче мистецтво в постійній музейній експозиції. Майже дивом уцілілу в роки війни картину „Квіти в тумані” (1940) Катерина Білокур подарувала музеєві сама. Його працівники були в захваті від подарунку. Не перестає вражати робота і сучасного глядача. Хіба ж можна залишитися байдужим, не замилуватися, огорненими густою вологою поволокою квітами, які то тут, то там пробиваються крізь товщу туману яскравими сполохами барв.
Наступна робота датована 1942 роком. Можливість бачити її також нині є великим щастям, адже під час війни Катерина Білокур майже не працювала. Це масштабне за розмірами панно “Квіти”. Своїм загальним настроєм, зумовленим помітним домінуванням темних синіх барв, картина співзвучна іншому полотну, того ж воєнного часу – „Квіти увечері”. Композиційне ж рішення їх відчутно різниться, несхожий і квітковий розмай, відображений художницею. Композиція з полтавського музею
вирізняється чітким вертикальним спрямуванням, підкресленим двома високими стеблами яскраво-рожевої красуні мальви і шляхетного синьоокого крученого панича. Схилившись одне до одного, вони, своїми вершинами утворюють вишукану пару, в якій легко розпізнаються образи щасливих закоханих, що, обійнявшись, простують устеленим квітами шляхом.
Чарівні півонії — одні із найлюбленіших і часто відтворюваних на полотні квітів художниці. Вона зображала їх окремо й у великих розкішних букетах, поряд з провісниками весни — бузком, півниками, тюльпанами і, навіть, разом з такими прекрасними прикметами осені, як соковитий кавун чи червоні китиці калини. Картині „Півонії” (1946) із музейної збірки, притаманний особливий, піднесений настрій, створений за рахунок золотавого сонячного тла та відчутної динаміки вільної композиції, ретельно виписані квіти якої, немов живі, плинуть у зігрітому сонцем просторі.
У картині „Пшениця, квіти, виноград” (1950-52), як і в багатьох інших післявоєнних творах, майстриня славила красу й заможне життя. Стигле зерно і колоски пшениці, яскраві майорці, духмяний горошок та синій виноград розміщені на полотні таким чином, що разом утворюють мальовничу, сяючу, фантастичну і, водночас, дуже реальну, незабутню квітку. Поміж інших, робота виділяється рівними, виконаними по всьому периметру полотна стьожками, які викликають у глядача цілком виправдане запитання, бо такий прийом нечасто зустрінеш в живописі. Подібних робіт у Катерини Білокур декілька. Крім картини “Пшениця, квіти, виноград” такими ж дошитими є ще „Квіти, яблука, помідори” (1950. Національний музей українського народного декоративного мистецтва), „Снідання” (1950. Національний музей українського народного декоративного мистецтва) і інш. Пояснюється ця обставина досить просто. Катерина Василівна писала картину починаючи з окремого її елементу, ніби нанизувала одну за одною намистини на нитку, і коли, композиція розросталася і виходила за межі рами, художниця знімала полотно з підрамника й пришивала до нього ту частину, якої не вистачало для втілення нового задуму. Причому, пришивала великими, грубими
нитками, не маскуючи швів.
Квіти – одна із одвічних тем світового мистецтва. В українському мистецтві квіткова тематика посідає особливе місце, є своєрідною ознакою національної культури, символом народного світобачення, що яскраво демонструють представлені на виставці твори видатних художниць і художників станкового декоративного розпису – Ганни Собачко-Шостак (1883-1965), Параски Власенко (1900-1960), Марії Примаченко (1909-1997), Пелагеї Глущенко (1908-1983), Марфи Тимченко (1922-2009), Євдокії Клюпи (1921-1995), Івана Скицюка (1907-2004), Василя Соколенка (1922-2018).
Гармонійно продовжують і доповнюють виставку виразні декоративні композиції на теми українських народних пісень, американки українського походження, Аки Перейми (1927-2013) (м. Трой, Огайо).
Експонованим творам притаманний цілий ряд об’єднуючих рис, насамперед, це квіткова тематика та яскрава декоративність, які посилюють загальне звучання виставки, роблять її цілісною і незабутньою.
Презентацією виставки «Барвистий дивосвіт українського живопису» Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка розпочинає ряд заходів, присвячених 120-річчю з дня народження народної художниці України Катерини Василівни Білокур, які завершаться науковими читаннями – «Листи надії й сподівання» (епістолярна та творча спадщина К.Білокур).
Світлана Бочарова, заступниця директора з наукової роботи
