Виставка однієї картини з фондової збірки, що нині запропонована Полтавським художнім музеєм (галереєю мистецтв) імені Миколи Ярошенка своїм віртуальним відвідувачам, приурочена до Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни, який щорічно відзначається 22 червня, у день початку німецько-радянської війни, що забрала життя кожного п’ятого українця.
В картині «Старі листи» (полотно, олія 120х100), виконаній до 30-річчя Перемоги над нацизмом, заслужений художник України Микола Васильович Підгорний піднімає тему війни, глибоко відчуту і пережиту.
Емоційно-образна виразність полотна розкривається через стан зображуваних – літніх чоловіка та жінки, немов закам’янілих біля вікна із солдатськими трикутниками в руках.
Лаконічно виписані фігури, у яких легко вгадуються Батько і Мати. Старі люди поринають у спогади, картинка минулого стоїть перед очима, як наяву, і навколо картинки – всі події їх життя. Вдивляєшся в полотно і розумієш: ні, від спогадів їм не піти, ятрять душу старі листи. У художника – абсолютна простота, як вона є, в обличчях усе сказано. В очах не смуток, не печаль, а внутрішня зосередженість, життя духу. Не обличчя, а лики, сповнені духовності. І біль душі, яку не вгамувати. І найдорожчий скарб у 
натруджених руках – фронтові трикутники, затерті і зачитані до дірок, неодноразово зрошені сльозами, свідки страшних трагічних воєнних років. За кожним рядком, за кожним словом цих листів, подих війни, і грубість суворих окопних буднів, нескінченна любов і ніжність солдатського, синівської, серця, і, найголовніше, – віра в перемогу і повернення додому, до Батька й Матері. Але не судилося….не повернувся солдат… Знову і знову перечитують старі пожовклі листи, переживають радість зустрічей і гіркоту розлуки, розлуки, ім’я якої вічність… Нічим не заповнити втрату, порівнянну хіба що із вселенською скорботою. Але саме з таких трагедій і драм кожної людини та окремо взятої сім’ї складалася Перемога.
Микола Васильович Підгорний – художник дуже глибокий, проникливий, здатний на узагальнення. Думаю, що головне в цій картині – про що вона. Втім, чи треба продовжувати? Дістаньте з шафи фронтові листи свого батька, діда, прадіда, перечитайте – самі все зрозумієте. Вони ж у вас не загубилися?
Марина Попкова
