До 135-річчя від дня народження Пилипа Кухара
Скарбниця Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка містить унікальну графічну збірку початку ХХ століття. Її появою музей завдячує своєму першому завідувачу українському археологу, історику, пам’яткоохоронцю Михайлу Рудинському. У 1917 році Полтава запросила його очолити Педагогічне бюро Полтавського губернського земства. Серед пріоритетних завдань, які ставив перед собою Михайло Рудинський на цій посаді було видання підручників для української школи. До їх ілюстрування він залучив цілу когорту талановитих графіків. Серед них були Дмитро Ангельський, Євген Балута, брати Іван і Степан Бутники, брати Павло та Федір Рожанківські, Борис Ромберг та інші.
Михайло Рудинський добре розумівся на мистецтві. Він ретельно зберігав оригінали малюків. А коли у 1919 році працював над створенням у Полтаві художнього музею вніс їх до музейної колекції.
Тож сьогодні, завдяки його наполегливій і жертовній праці ми можемо відкривати для себе самобутню творчість художників цієї доби.
Зразком національного графічного мистецтва початку ХХ століття є сім творів Пилипа Кухара, які зберігаються в музеї. Відомостей про художника маємо обмаль. Власне те, що наш земляк народився 11 жовтня 1888 року в селі Диканька, поблизу Полтави. Був графіком і керамістом. Навчався у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури (від 1914). У часи УНР жив у Полтаві, де звичайно ж співпрацював із Педагогічним бюро, завдячуючи чому й збереглося його ім’я в мистецтві.
Графік з яскраво вираженим особистим почерком створив орнаментальні заставки й оформлення для різних видавництв , в тому числі й для серії «Славетні предки» (літературно-критичні нариси Г. Коваленка про діячів українського письменства – Є. Гребінку, І. Котляревського, Г. Сковороду). Як викладача і кераміста його згадує український мистецтвознавець, бібліограф Віталій Ханко у своєму дослідженні «Миргород як осередок керамічної освіти в Україні».
До періоду творчого злету майстра належать камерні за розміром п’ять орнаментальних графічних стрічок та дві заставки з колекції Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка. Поетизація етнокультурних архаїчних символічних елементів з модерновими рослинними мотивами ніби веде нас у ритм танку.
Зачаровує зрілим талантом вишуканої композиції, легкістю малюнку , аранжуванням форми народних орнаментів, полонить філософським символом цінності отримання мистецького знання «Заставка з зображенням краєзнавчого музею».
Композиційний центр, де на щиті герба сюжет Буття – руки, що тягнуться один до одного, які стали символом у всьому світі. Пилип Кухар меседжем від фресок Мікеланджело Буонарроті («Створення Адама» 1511-1512 років, Сікстинської капели, Ватикану) стверджує, як педагог, що у людини не вийде наблизитися до Творця без здатності навчатися. Цю композицію коронує фронтальний архітектурний образ Полтавського краєзнавчого музею, створеного художнім генієм Василя Кричевського. Митець, в наочно-образній формі доносить до нас персоніфікований образ світу, наповнений вірою, прозріннями , ідеями та ідеалами.
Хочеться вірити, що відкриття творчості Пилипа Кухара, й нові знахідки його оригінальних робіт попереду…
Алла Тимошенко
