Київський архітектор Павло Альошин та його полтавський проєкт

До 140-річчя від дня народження архітектора Павла Федотовича Альошина (1881-1961)

На початку ХХ століття Полтава швидко розбудовувалася, а міське середовище вимагало все більше вдалих, елегантних архітектурних рішень. Важливий внесок у формування образу тогочасної Полтави належить видатному архітектору і педагогу, автору понад десяти архітектурних шедеврів, вирішених як у класичних стилях, так і в модерні та конструктивізмі — П.Ф. Альошину (1881-1961).

Павло Федотович Альошин народився 15(28) лютого 1881 р. у сім’ї відомого київського підрядника. Він отримав гарну початкову освіту, а потім закінчив Петербурзький інститут цивільних інженерів. Багато проєктував і будував у Петербурзі й Києві. Але саме в Києві реалізував свої найкращі проєкти. Прожив тут все життя. Не залишив місто ні під час революції, ні в роки окупації. У побуті, за свідченням сучасників, чимось нагадував булгаковського професора Преображенського. Та ж порода, що знає собі ціну професіонала, та ж гідність. Мав непохитний авторитет серед фахівців. З ним рахувалися й можновладці. Не чіпали навіть в роки репресій. Донька Альошина — Ольга Павлівна (1911-1984) продовжила батькову справу і теж стала архітектором. Жив архітектор на Великій Житомирській вулиці, в так званому Будинку лікаря, збудованому за його ж проєктом. Похований на Лук’янівському кладовищі.
Якось Павло Альошин висловив своє кредо щодо архітектурного вбрання Києва такими словами: ”Київ повинен бути білостінним і з золотом. Трішечки золота в мереживах, добре вироблених історією, мереживах, покладених на прості гладенькі стіни. На цьому фоні київські темнолисті тополі будуть чудові.” Таким був і зведений ним Педагогічний музей, який фахівці вважають його найголовнішою роботою, кращою в Києві, з виконаних в архітектурно-художніх формах неокласицизму. Це триповерхова, прямокутна в плані споруда, з цокольним напівповерхом, і внутрішнім двориком. Її цегляні стіни облицьовані білим інкерманським каменем. Центральне місце в композиції будівлі належить напівкруглому ризаліту головного фасаду, перекритому куполом. Всю будівлю на рівні третього поверху охоплює різьблений скульптурний фриз на тему історії розвитку освіти, виконаний за проєктом Л.А.Дітріха і В.В. Козлова. Чавунна огорожа відлита за малюнком О.В.Беретті.
Будинок Педагогічного музею був зведений всього за рік і завершений у 1911 р. А полтавський особняк поміщика Володимира Булюбаша побудований у 1912 р. Своїми вишуканими білосніжними загальними формами будинок Булюбаша  нагадує величні обриси свого попередника. Вочевидь, натхненний успіхом реалізованого проєкту Педагогічного музею, автор пристосував його для житлового будинку і повторив у Полтаві. Від чого нова будівля нічого не втратила. Адже як і Києву, Полтаві дуже пасують білостінні споруди на тлі розкішної зелені.
Г- подібний у плані, двоповерховий мурований будинок органічно вписаний в природний ландшафт та житлову забудову. Його головний фасад з півциркульним окресленням, симетричними півколонами і ганком з балюстрадою, що має безпосередній вихід на вулицю Спаську, став окрасою цього затишного куточка міста. А боковий фасад, звідки відкривається чудовий вигляд на полтавські далі з Хрестовоздвиженським монастирем і річкою Ворсклою, отримав оптимальне вирішення з огляду на використання переваг цієї місцевості — окреслення терасою з шістьма колонами дорійського ордера. Ліворуч від будинку цегляна брама з в’їзними воротами. Так само раціонально й стильно були продумані й облаштовані інтер’єри споруди, де привертали увагу аркова аркада вестибюля, сходи з перелами з карельської берези, півциркульна зала зі скляним дахом.
Будинок служив і для помешкання і для розміщення приватної картинної галереї, що належала В.І. Булюбашу (1866-1926) — гвардії поручику у відставці, депутату ІІ Державної Думи, члену правління Полтавського земельного банку й громадському діячеві. У 1918 р. будинок націоналізували. У 1919 в ньому було відкрито Картинну (образову) галерею або Музей мистецтв, як іменував заклад його фундатор М.Я.Рудинський (1887-1958). В цьому будинку Полтавський художній музей знаходився до 1934 року, сюди ж повернувся й після Другої світової війни і перебував тут з 1951 по 2000 роки.
Коштовними перлами розсипані пам’ятники архітектури по всій Полтаві. Серед них і колишній будинок Володимира Булюбаша спроєктований великим киянином, одним із найвідоміших українських архітекторів — Павлом Альошином.

Світлана Бочарова