Виставка однієї картини. Микола Самокиш “Бій з білополяками”

68
25 жовтня 2020 року виповнюється 160 років від дня народження видатного українського художника-баталіста Миколи Семеновича Самокиша (1860-1944). Його значний внесок у розвиток вітчизняного та світового мистецтва безсумнівний. Відомий М.С. Самокиш і як педагог, що виховав когорту талановитих художників. З 1894 року він викладав у Рисувальній школі Петербурзького Товариства заохочення мистецтв, в період з 1910 по 1918 роки очолював майстерню батального живопису Академії мистецтв (Петербург/Петроград), у 1938-1941 роках обіймав посаду професора Харківського художнього інституту і при цьому продовжував вести художню студію в Сімферополі, яку заснував ще 1922 року й на базі якої згодом створили Кримське художнє училище. Народився майбутній академік живопису в Ніжині, Чернігівської губернії в родині працівника поштового відомства.
Дитинство провів у бабусі з дідусем, в містечку Носівка. Дитячі враження проніс через все життя, вони суттєво вплинули навіть на вибір вподобань в образотворчому мистецтві. “Тварин я любив взагалі, але особливою любов'ю користувався кінь. З раннього дитинства я вже з селянськими хлопчиками їздив верхи в поле пасти коня, який належав дідові. Я любив дивитися на швидкий біг коня і кінь у рухові мені більше подобався, ніж в спокійному стані. Мені здавалося, що навіть найнекрасивіша, зморена шкапа під час швидкого бігу стає красивою і інтересною,” – писав художник у власних спогадах. Іншою пристрастю Миколи Самокиша була зброя. Він згадував: “…і сам я майстрував дерев’яні мечі, списи, луки; гармати, рушниці, шаблі і пістолети всіх часів і всіх народів були улюбленими зображеннями, якими я цікавився.” Це були перші сходинки до захоплення батальним жанром, який згодом повністю заволодів душею митця. У юні роки відбулося й перше знайомство Самокиша із роботами видатних майстрів, про що він згодом розповідав: “…я вступив до ніжинської класичної гімназії при ліцеї графа Безбородька. Тут я побачив картинну галерею, подаровану графом ніжинському музеєві. Я просто одурів, побачивши вперше в житті прекрасні твори великих майстрів, хоч і не всі в оригіналах, а в чудових копіях. Ще й досі в мене свіже це враження і я ясно бачу перед собою роботи Корреджо, Рубенса, Рембрандта, Бургіньйона та ін. …” Малюючи з дитинства, М.С. Самокиш вперто долав труднощі на шляху до своєї мети — отримати художню освіту, стати вихованцем Петербурзької академії мистецтв. Нарешті, у 1885 році, він отримав велику золоту медаль і право на продовження навчання за кордоном. У поїздку Микола Самокиш вирушив разом з Сергієм Васильківським. Зблизившись ще у роки навчання в Петербурзькій Академії мистецтв (1879- 1885), митці пронесли свою дружбу через все життя. Єднала їх і спільна праця над створенням альбомів “З української старовини” (1900) та “Мотиви українського орнаменту” (1912). Разом прибули вони й до Полтави, де декорували й оздоблювали будинок Полтавського губернського земства (нині Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського). Зараз у фондах Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка зберігається робота М.С. Самокиша – “Бій з білополяками”.
Присвячена подіям Радянсько-польської війни (1919-1921), картина зображає момент втечі польського обозу під час наступу червоних кавалеристів. Але, при цьому, поляки активно продовжують захищати селище. В центрі композиції – фігура польського воїна, який впав з коня. На нього стрімко налітають двоє червоних кавалеристів. За допомогою показу цих дій художник досягає створення дивовижно динамічної сцени. В картині простежується авторське співчуття до воїна, що за мить загине. “У своїх картинах і малюнках я намагаюся передати і зобразити не тільки зовнішній, парадний бік війни, а й розкрити внутрішню глибоку трагедію мільйонів рядових учасників, втягнутих у вир війни проти свого бажання, – писав Микола Семенович. – На перший план у своїх батальних композиціях я здебільшого стараюся висувати рядового учасника війни”. Завдяки масштабу фігур двох кавалеристів, що знаходяться на передньому плані М. Самокиш створює ілюзію переваги більшовиків в цій битві. Насправді на полотні більше польських вершників. Художник приділяє увагу й тим, хто намагається врятувати своє життя втечею. Колорит картини побудований на складних співвідношеннях відтінків сірих та синіх барв. Складну акцентуючу функцію в колористичній побудові виконують забарвлення великого числа зображених на полотні коней. Гніді, вороні, булані, білі й каурі – немає жодної однакової за мастю тварини. М. Самокишу вдалося передати навіть куряву під їх копитами. Бойові дії відбуваються на тлі архітектурного пейзажу, в якому будинки із двосхилими дахами і аркатурою та білим облицюванням, костел із темно-ліловим дахом, прямо вказують на ознаки львівської архітектури. Храм дуже схожий на костел св. Миколая в містечку Вижняни. Річ у тому, що Вижняни знаходяться на південний захід від Задвір’я – епіцентру подій Львівської операції. 17 серпня 1920 року. На околиці Задвір’я, в бою (так звані “Польські Фермопіли”), група львівських добровольців, під командуванням капітана Болеслава Зайончковського, затримала наступ Червоної армії Будьонного. Більшість охоронців тоді загинуло (318 осіб). Оборона Задвір’я зупинила наступ більшовиків на Львів. Автор, користуючись засобом узагальнення, прямо не вказує на місце чи дату події показаної в картині “Бій з білополяками”. Проте за рядом окреслених самим же ним рис, можна дійти висновку, що в основу картини покладено саме бої на підступах до Львова. Микола Самокиш завжди цікавився історичними подіями, створив значну кількість полотен пов’язаних з українською минувшиною та бойовими діями на її території:“Козак на коні”(1889), “Відступ”(1904 — 1905),“Сутичка роз’їздів” (1906),“Похід запорожців у Крим”(1930),“Бій Богуна з Чернецьким під Монастирищем у 1653 р.”(1931),“Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким”(1934). Поміж них є також картини присвячені громадянській війні, як от: “Бій за прапор. Атака”(1922), “Атака Будьонівської кавалерії ”(1923), “Перехід Червоної армії через Сиваш” (1935), “Взяття Перекопу” (1938) та їн. Серед цих значних творів художника гідне місце займає й картина “Бій з білополяками” зі збірки Полтавського художнього музею
(галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка.

Іван Герцунь