Збережене мистецтво. Іван Новобранець “Дума про Наливайка”

78
Виставка однієї картини з фондової збірки, що нині запропонована Полтавським художнім музеєм (галереєю мистецтв) імені Миколи Ярошенка своїм віртуальним відвідувачам, приурочена до Дня Гідності і Свободи.

Твір “Дума про Наливайка” Івана Новобранця вибраний не випадково, адже усе своє життя художник свідомо присвятив Україні. Щиро закоханий в українську історію та народне мистецтво, він протягом десятиліть був самовідданим популяризатором неосяжного пласту національної культури. Але особливий поштовх до розвитку його самобутнього мистецтва стався зі здобуттям Україною незалежності.
Художник народився на Лубенщині в с. Березоточа 2 травня 1939 р. Зростав у сільській родині, в гармонії з природою, наповнюючи душу мальовничою красою рідної землі та важливими настановами своїх перших учителів. У 1969 р. оселився в Полтаві. З Полтавою повязане все його подальше життя. Тут він реалізувався як митець, став заслуженим художником України, членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України. До речі, Іван Новобранець – єдиний у Полтаві член Національної спілки кобзарів України.
Митець багато працює, активно демонструє власну творчість. Він учасник численних художніх виставок. Його твори зберігаються у провідних українських музеях, приватних колекціях європейських країн, США й Канади.
Щедрий душею художник не раз дарував власні твори музею, а отже, усім полтавцям. На сьогодні у Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка їх зберігається десять. Кожна з них несе риси справжньої народності та, немов випромінюює, генетичний код нації.
Полотно – триптих – «Дума про Наливайка» (2006) вражає не лише розмірами – 3 метри 30 сантиметрів. Беручи за основу героїчні події грандіозної битви українських козаків з ляхами, в урочищі Солониці, що поблизу Лубен, 26 травня 1596 р., під час повстання Северина Наливайка, художник створює не тільки живописний твір, але й віршований – сучасну думу, текст якої ніби супроводжує відображені сцени бою та трагічної загибелі тисяч ні в чому не винних людей. На полотні присутній і сам митець і, недарма, він в образі кобзаря. Цілком зрозуміло, що автор усвідомлює свою місію саме в кобзарстві, тому загубленому нині явищі, носії якого зберігали духовний генофонд народу, не давали згаснути в ньому національній самосвідомості.
Дума про Наливайка
Ой то не буйні вітри яворами загули,
Застогнали селами,
Заспівали степами. Гей, гей да гей!
Заплакала Украіна, ой та й під ляхами.
А король польський Жигмонт третій,
Ще дужче людей в кріпацтво заганяє,
Православні церкви та монастирі відбирає,
Та єзуїтам віддає.
А хто від панщини в степ тікає,
Тих на смерть карає.
Гей то Семерій Наливайко добре дбає,
До громади прибуває та добре промовляє:
Гей ви панове отці, козаки реєстрові і низові,
Брати і сестри віри православної,
Досить же нам сльози лити,
Ой та й підемосвою віру та правду боронити
та шляхту бити.
Гей по містах і селах повстанці гуляють,
маєтки відбирають,
Шляхту з України ізганяють,
А звільнені кріпаки до повстанців утікають,
Тисяч вже до десяти
Ой почав Жигмонт третій,
Свою шляхту рятувати,
Та коронного гетьмана Станіслава Жолкевського
З каральним військом на повстанців відряджати.
Ой та й коло Білої Церкви з повстанцями зтятися,
Та аж до темної ніченьки рубатися.
Ой то Наливайко про свою громаду дбає.
Та за Лубни в степи відступає.
А загін ляхів із Струсем
Сулу нижче першими перехожають.
Та й повстанців переймають
…В урочищі Солониця вже табором стали,
Та й виснажливу облогу ляхи розпочали,
Видати Наливайківців і селян вимагали
А повстанцям за покору волю обіцяли.
Гей! То тепер козаченьки ой тай розбраталися
Та на два загони розділилися — себе звоювали,
Гетьманом Лободу вибирали.
Тепер реєстрові козаки з Лободою змовляли
На Наливайківців аркани накидали та в’язали
Жолкевському угоджали.
А тоді ж як Наливайка і дванадцятьох
полковників видали,
То ляхи облогові гармати вже на табір націляли,
Ой бо Жолкевський шляхетного слова не мав,
Та гарматам знак булавою показав,
А ті гноти розпалили
Та дві доби з гармат по табору палили,
А тоді шляхта і жовніри на людей набігали,
Ой та й нікого вже в живих не зоставили.
Гей, гей, гей!
Ой то сотвори їм, Господи, вічну пам’ять,
А українцям пошли, Господи,
перемогу і братання.
І. Новобранець 2006 р.