Художник і педагог Іван Зайцев

68
У перші десятиріччя XIX століття Полтава, стрімко перетворюючись з глухого імперського закутку на губернське місто, нагадувала будівельний майданчик. Одна за одною зводилися адміністративні та житлові будівлі для забезпечення потреб петербурзької аристократії, призначеної на найвищі посади нової губернії. У цей період відкривається низка освітніх закладів: Перша чоловіча гімназія, Інститут шляхетних дівчат, на початку 20-х років ХIХ століття школа красного письменства, а на сам кінець,  1840-го року – кадетський корпус, у семи класах якого щорічно навчалось близько п’ятисот чоловік.
Саме до Кадетського корпусу у жовтні 1849 року і прибув колишній випускник Санкт-Петербурзької академії мистецтв – Іван Кіндратович Зайцев (1805-1890).
Чоловік твердо вирішив залишитися у Полтаві. Тут легше було знайти роботу та утримувати сім’ю. Іван Зайцев не переймався, що втратив статус столичного жителя, навпаки, ще дорогою до Полтави його душу заполонила краса та розмаїття української природи. Він швидко увійшов до кола мистецького життя Полтави, легко зійшовся з колегами по роботі, входив до корпорації полтавських педагогів, брав участь у відкритті жіночої гімназії. Взагалі Іван Кіндратович Зайцев педагогічній діяльності присвятив 46 років свого життя. Проте увесь цей час він не полишав і заняття творчістю, про свідчить доробок митця, який на жаль,  зберігся лише частково.
Доля Зайцева, як для сина кріпака, склалася щасливо. Іван Кіндратович народився 1805 року у сім’ї кріпосних поміщиків  Ранцевих у селі Архангельське Пензенської губернії. Батько художника сам навчався в Арзамаській школі академіка Ступіна і тому прагнув дати освіту своїм дітям, не зважаючи на соціальний стан. Коли Івану виповнилося тринадцять років, батько почав давати йому уроки рисунку, благаючи пана дозволити відправити сина на навчання до Арзамаської школи.
У 1824 році Іван Зайцев поїхав навчатися в Арзамас, але через три роки був змушений повернутися додому. Пан Ранцев помер і за навчання Зайцева перестали надходити кошти. Смерть пана взагалі різко змінила долю Івана. З появою нового господаря – поміщика Петра Йосиповича Грека – він опиняється у Петербурзі, де працює у конторі пана, а свій вільний час присвячує живопису. Панові сподобався портрет його доньки Жені Грек, виконаний Зайцевим, тож він вирішив сприяти подальшій освіті кріпака. Спочатку найняв для нього художника-француза, а згодом дав  вільну і написав рекомендацію до вступу в Академію. Так, двадцятип’ятирічний Іван Зайцев у 1830 році став учнем Санкт-Петербурзької академії мистецтв.
Мешкав митець разом із товаришем по Арзамаській школі – Іваном Каширіним, що мало позитивне значення для обох художників.
Іван Зайцев допоміг Каширіну звільнитися від кріпацтва, організувавши лотерею на зразок тієї, яка була влаштувана для Тараса Шевченка. У свою чергу, Іван Каширін познайомив Зайцева з методами Венеціанова, що мало величезний вплив на всю подальшу творчість художника.
 Академія повністю відкидала методику Венеціанова, різко критикував її і безпосередній вчитель Зайцева – Олександр Варнек. Тому й годі думати шукати в автопортреті Івана Кіндратовича академічного періоду хоча б натяк на підкреслене наслідування натури чи точної передачі зовнішності. Вони з’являються тільки в більш пізніх роботах митця. Немає в ньому і посиленої романтизації образу, як у автопортретах Брюллова і Бруні, хоча йому не бракує романтичних ознак. Зовнішні романтичні риси проступають перш за все у зображенні обличчя, яке немов вихоплене яскравим променем світла ясніє на темному тлі, гама складних почуттів читається у його виразі. Ясно відчуваються тут і настанови Варнека з властивим йому культом вільної і незалежної особи.
Іван Зайцев. Автопортрет. 1835
Іван Зайцев. Автопортрет. 1835
Саме за цей живописний портрет Зайцев був удостоєний срібної медалі і таку ж медаль він одержав за рисунок з групи натурщиків. Ці досягнення дали йому можливість отримати звання некласного художника.
Роки, проведені Зайцевим в академії, були найщасливішим періодом його життя. Вони подарували йому незабутні миті зустрічей з видатними людьми XIX століття. Великий шанувальник театру він захоплено слідкував за грою відомих акторів, підтримував дружні стосунки з петербурзькими художниками. Близько знав Василя Григоровича Ширяєва, в будинку якого зустрічався з Шевченком і Ткаченком. Сам Зайцев на тлі таких яскравих особистостей Іван Кіндратович, мистецьких подій, міг відчувати себе лише скромним живописцем, проте вже мав постійний заробіток, виконував замовлення із написання ікон і портретів. Під час одного з таких сеансів він і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Глафірою. Невдовзі Зайцев отримує місце вчителя малювання у Полтавському кадетському корпусі. Так і розпочалась його педагогічна діяльність.
Дружина стала для нього вірним другом і помічником, і художник неодноразово писав її портрети. Про долю портрету, виконаного до одруження невідомо, але вже через рік Зайцев пише її знову. Портрет Глафіри Іванівни Зайцевої нині належить збірці Полтавського художнього музею (Галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка.
Іван Зайцев. Портрет Глафіри Іванівни Зайцевої. 1838
Іван Зайцев. Портрет Глафіри Іванівни Зайцевої. 1838
Створювався він як парний до власного автопортрету Зайцева. Про це говорять його композиційна будова, розмір, розміщення фігури на полотні. Але увагу він привертає перш за все силою почуттів, що володіли автором при написанні і не втратили впливу на глядача сьогодні: любов’ю, теплотою, симпатією і великою повагою. Поза жінки невимушена. Вона не вирізняється особливою вродою, але погляд розумних, грайливо усміхнених очей, робить її привабливою. Легка посмішка на губах підкреслює теплі, чуйні, дружні стосунки подружжя. Цей шлюб був щасливим – Глафіра подарувала художникові двох доньок.
Подальші твори художника характеризуються помітними рисами тверезого реалістичного трактування. У портретному жанрі Зайцев намагається відтворити людину такою, як вона є. Спокійною репрезентацією моделі з суто реалістичним простеженням, як зовнішнього вигляду, так і душевного стану – позначений портрет невідомої.
Іван Зайцев. Жіночий портрет.
Іван Зайцев. Жіночий портрет.
Перед нами молода жінка з розумними темними очима, які проникливо дивляться крізь скельця окулярів. Вбрана за модою, характерною для дворянських верств 40-х років XIX століття у дорогу оксамитову сукню, глибоке декольте якої обрамлене вузькою смужкою мережива. Із прикрас на ній лише сережки та довгий ланцюжок з лорнетом. Її аристократичність підкреслена білизною шкіри. Негарна, на перший погляд, дама викликає симпатію своєю освіченістю, витонченістю і шляхетністю. Все у цьому портреті свідчить, що він виконувався на замовлення, але разом з тим відчувається глибока повага автора до моделі.
Протягом життя в Україні творчі установки митця зазнають значних змін. Він остаточно впевнюється в доцільності зображення звичайних проявів людської особистості і яскравим прикладом цього є портрет Лукашевича.
Тут інтимне начало в людині, що так повно і всепоглинаюче володіло увагою митця раніше, поступається місцем тверезому аналізу характеру. Портрет несе відчуття приземленості образу. Художник силою свого мистецтва зумів не тільки проникнути в глибини психіки, а й втілити всю непривабливість людської сутності свого героя, яким був український фольклорист і видавець, поміщик з Полтавщини – Платон Лукашевич, жорстокість і пихатість змусила Шевченка припинити з ним всі стосунки.
Серед створених Зайцевим портретів, є і камерні, які мають відчутне ліричне забарвлення. Таким є пронизаний любов’ю і ніжністю «Портрет дружини». Динамічний, з невимушеною позою, твір, в якому дружина показана в реальній  буденній атмосфері, привертає увагу теплом і задушевністю. В ньому художник втілив не лише мить, що його надихнула, а й всі його не згаслі з роками почуття. Під дією його пензля дружина немов розквітла, щезли колись малопривабливі риси її обличчя, усю увагу концентрують на собі лагідні, ледь примружені очі, я в яких відбилося море ніжності та доброти. Цей портрет унаочнює зрілу майстерність Зайцева-портретиста, який звільнився від академічної рутини замовного портрету.
Іван Зайцев. Портрет дружини. 1870-1880 рр.
Іван Зайцев. Портрет дружини. 1870-1880 рр.
Працював Зайцев і в галузі пейзажу, в якому виступав в ньому продовжувачем традиції співця Неви і петербурзьких архітектурних форм Воробйова. Однак, до міського виду художника «Полтава. Пам’ятник Слави» навряд чи можна підійти з визначенням його, як суто архітектурного пейзажу, адже до зображення пам’ятника, на тлі величної червоної споруди кадетського корпусу, здається, внесла корективи сама українська природа зі своєю буйною літньою зеленню. Робота виходить і за межі пейзажу, адже фігури людей, зображені художником,  це не просто стафаж, а реальні побутові сцени з ясно окресленою жанровістю. Як ранні, так і пізніші твори Зайцева позначені прагненням до вагомої простоти, до втілення живого характеру.
Вправний рисувальник і пейзажист, досвідчений педагог Іван Кіндратович Зайцев був впливовою особою серед мистецьких кіл Полтавщини. Він входив до числа прогресивної інтелігенції, до кола тих художників, які створювали засади нового демократичного мистецтва.