Володимир Гаврилович Казанцев

218

Серед  художників-вихідців із Санкт-Петербурзької академії мистецтв, чиє життя так чи інакше пов’язано з Полтавою, як, наприклад, Іван і Григорій Мясоєдови, Олександра Рощина, Григорій Цисс, і імя художника-пейзажиста, академіка живопису Володимира Казанцева (1849-1903), значна частка творчого доробку якого нині є окрасою зібрання Полтавського художнього музею.

Поволі оглядаючи зали музею, відвідувач обов’язково зупиниться біля значного за розмірами полотна, що привертає увагу своєю спокійною розміреністю. Це пейзаж Володимира Казанцева «Падолист або Осінній мотив». Позбавлений  буденної суєти, сповнений тишею і спокійними барвами осені, північний краєвид зачаровує,   змушує зупинитись, замислитись над буттям.

Художникові вдалося здолати відстань між картиною і глядачем. Це – своєрідна пропозиція  полишити усі турботи і пройтися вологою від ранкового туману доріжкою прибережного гаю разом з усамітненою постаттю мисливця.

Пейзаж «Падолист» належить до кращих робіт Казанцева. Виконаний він у 1894 році. Саме на цей період припадає час найвищого розквіту таланту художника. Саме цього року він отримує звання академіка живопису, що завідчує диплом, який зберігається нині у фондах Полтавського художнього музею.

Народився Володимир Гаврилович Казанцев у 1849 році в Катеринбурзі. Походив із заможної купецької родини. Атмосфера, яка панувала у батьківському домі, сприяла розвиткові творчих здібностей дітей. Але, як це нерідко буває, батько дбав про те, щоб діти отримали серйозну освіту. Тому Володимир Казанцев отримує фах юриста у Московському університеті, а брат Гаврило закінчує фізико-математичний факультет Петербузького університету. Лише ставши дорослими обидва змогли реалізувати свої творчі здібності: Володимир стає вільним слухачем Петербурзької академії мистецтв, а  Гаврило у Катеринбурзі відкриває любительський театр, до вистав якого його брат створює театральні декорації.

Юрист Казанцев досить довго йшов до омріяної художньої освіти. Вступивши  у 1880 році до Петербурзької академії мистецтв, навчався блискуче. Уже через два роки він отримує свою першу нагороду: Малу срібну медаль, а у 1891 звання класного художника першого ступеню. У цей період художник не лише плідно працює, але й широко демонструє свої досягнення. Він стає учасником різноманітних виставок, що проходили в Санкт-Петербурзі, Москві та інших містах Росії, зокрема промислових: Сибірсько-Уральської 1887 року, де стає володарем золотої медалі, Казанської – 1890 року, де також був відзначений золотою нагородою та універсальної виставки у  Парижі 1889 року, де отримує бронзову медаль, про що свідчать оригінали документів, які зберігаються у Полтавському художньому музеї.

Оглядач Санкт-Петербурзької виставки 1888 року писав: «Володимир Казанцев оригинален настолько можно быть таким, взявшись за живопись лишь очень недавно. У него есть и собственный взгляд на природу, и умение выражать этот взгляд. Если же в его рисунке, колорите и письме еще  заметны неуверенность и невыработанность, то это недостатки, которые быстро исчезают, коль скоро артисты любят свое дело и работают усердно и сознательно. Что особенно дорого в господине Казанцеве, так это стремление не просто копировать попадавшую под глаза природу, но брать из натуры живописные уголки и сообщать картине то, что немцы называют Stimmung («штимунг» –  настрій)».

Він виставляється разом з І. Айвазовським, Л. Лагоріо, П. Сведомським, підтримує тісні стосунки з І. Галкіним і О. Писемським. І. Галкін пише портрет Казанцева, який нині належить збірці Полтавського художнього музею.

Одержавши у  1893 році замовлення на живописне оформлення ширми, Казанцев ділить його, а отже, і  матеріальну винагороду,  –   з друзями. Таким чином, Володимир Казанцев пише пейзажі «Весна», «Осінь»,  Ілля Галкін «Літо», а Олексій Писемський  відображає «Зиму».

Учень Орловського Казанцев дуже швидко досяг успіхів. За технікою живопису він дещо нагадував свого вчителя, але уникав улюблених Орловським сонячних мотивів.

У 1896 році за станом здоров’я переїздить із Санкт-Петербургу до Полтави. Через рік купує будинок і поселяється на Кобищанах, нині це вулиця Лесі Українки, 25.

Дуже швидко Володимир Казанцев зміг завоювати авторитет серед полтавської інтелігенції, став членом міської управи. Йому доручили виконувати вивіску для просвітницького будинку імені М. Гоголя в Полтаві. Про те, як його душа художника-пейзажиста сприйняла природу, звичаї,  традиції та життя України, свідчить ряд його творів, виконаних у полтавський період.

Доля не була прихильною до Володимира Казанцева. Вона дарувала йому усього лише 52 роки життя.  Шість із них він прожив у  нашому місті. За цей час написав картини «Храмове свято у Чернігівській губернії», «На сінокіс», «Вечір» та інші. У цих творах зумів передати усю свою закоханість у мальовничу Україну.

Володимир Казанцев майстерно володів аквареллю. Полтавському художньому музею належить кілька його акварельних робіт «Іній», «Березова алея», «Ранній сніг».

У 1903 році у Полтаві відбулась перша всеукраїнська художня виставка пам’яті  Івана Петровича Котляревського, де окрему експозицію склали твори Володимира Гавриловича Казанцева. Це – 25  живописних і акварельних робіт та етюдів. Таким чином українські живописці віддали данину пам’яті своєму російському колезі, для якого Полтава стала рідною.