Виставка творів Євгена Пілюгіна

274

Євген Іванович Пілюгін народився 7 серпня 1947 року в селі Замостя Чернігівського району Запорізької області. Закінчив Московське художнє училище за спеціальністю «художник з килимарства», Львівський поліграфічний інститут – за фахом «художник-графік». Після служби на флоті понад 30 років працював викладачем, заступником директора Решетилівського художнього училища.Член Національної спілки художників України, голова Полтавського обласного осередку майстрів народного мистецтва України. Лауреат обласної премії імені І.П. Котляревського. Заслужений майстер народної творчості України гортає сторінки свого життя: “Малювати почав у 5 років, ми тоді жили на Запоріжжі в с. Замостя, де мама працювала вчителькою. На мої малюнки звернув увагу зав. клубом Іван Циганенко. Він сказав мамі: «Ваш син такий швидкий в малюванні. Ну просто Чапаєв!». А вже в четвертому класі, коли ми переїхали на Житомирщину у м. Коростишів, я став  навчатися в гуртку образотворчого мистецтва. Там мої  малюнки побачив художник Кобилінський Володимир Ілліч – методист обласного центру народної творчості і запросив до художньої студії в м. Житомир. З того часу я багато став малювати і опановувати основи образотворчої грамоти. В Житомирі мав змогу ходити на художні виставки, навчався живопису в майстерні народного художника України Максименка Миколи Антоновича, голови Житомирської організації СХУ. Микола Антонович писав свої етюди на великих листах картону, які дозволяв мені носити на етюдах, а потім у майстерні з них писав картини на полотні. Він часто розповідав про своє навчання у видатного художника Ігоря Грабаря.Протягом 5 років я ходив з ним на етюди, вивчав техніку олійного та акварельного живопису. І він рекомендував мені продовжити навчання в художньому училищі.
До Миколи Максименка приїздили художники з Києва – Т.Н. Яблонська, В.І. Гурін, А.А. Атаян, М.П. Глущенко, В.І. Касіян. Я бачив як вони працювали на етюдах. У Житомирі був Будинок творчості де вони малювали декілька днів і результати пленеру експонували на виставці.  Мене дуже вразила манера письма Миколи Глущенка, як він готував палітру, фарби і великим пензлем створював на полотні кольорові співвідношення. Працював він легко і енергійно, за годину міг виконати дивовижну за колоритом композицію. Одягнений був також дуже не звично, у яскраво-бордовому піджаку із величезним бантом пов’язаним на шиї на манер французьких художників. Тетяна Яблонська і Василь Касіян були одягнені у вишиванки. Яблонська була великим авторитетом серед художників. Для мене це була дуже гарна школа.
У 1965 році я вступив до Московського художньо-промислового училища, а з другого курсу проходив службу на Північному флоті у м. Сєверодвінську. Там мав невеличку майстерню, де займався переважно графікою (ліногравюрою) та живописом. У 1968 році відбулася моя перша персональна виставка у Будинку офіцерів флоту. Тема виставки була присвячена життю та службі моряків. Після військової служби, завершуючи навчання в училищі, познайомився із своєю майбутньою дружиною – Ларисою. Вона навчалася на відділенні художньої вишивки. На третьому курсі проходив стажування в музеях Ленінграду, де вивчав старовинні тканини та народне вбрання. Мене дуже вразила велика колекція українських килимів у музеї етнографії. Моїми однокурсниками були майбутні артисти Юрій Богатирьов, Микола Караченцев та космонавт Володимир Джанібеков.
У 1970 році пройшов конкурсний відбір до школи карикатуристів при журналі «Крокодил», де навчався 2 роки. Викладачами були відомі художники – В. Горяєв, Б. Єфимов, Л. Сойфертіс, Кукринікси – І. Семенов, Є. Шукаєв. Моїми однокурсниками були: Віктор Чижиков – автор олімпійського ведмедика і майбутній художній редактор журналу «Крокодил» Володимир Мочалов. Із 300 студентів набраних в школу до фіналу дійшли 7 чоловік. Це було професійне випробовування на здатність працювати художником-карикатуристом. Наша група була невелика, але заняття були цікаві. Нас готували до роботи в сатиричних журналах країни. Після завершення навчання мені пропонували роботу в журналі «Перець», але через пів року журнал перестали видавати.
 В 1973 році повернувся до України. Разом із дружиною, як молоді спеціалісти отримали направлення на Полтавщину. Лариса  – на фабрику художніх виробів «Червоне проміння» у с. Нові Санжари, я  – в  Решетилівку, де на фабриці художніх виробів імені Клари Цеткін виконував дипломну роботу. Нам обом запропонували працювати викладачами у Решетилівському художньому профтехучилищі. Ми брали активну участь у виставковій діяльності Полтавської обласної організації Спілки художників України. До вступу в СХУ я мав 26 республіканських, всесоюзних та закордонних виставок. Ми з дружиною стали членами Спілки художників України, а згодом і Спілки майстрів народного мистецтва України.
В 1975 році представив на республіканську художню виставку, що проходила в рамках ІІІ фестивалю молоді України гобелени «Весна» та «Осінь».  Вони були визнані кращими творами декоративно-прикладного мистецтва а я став лауреатом фестивалю. Потім ці гобелени  були передані до Запорізького художнього музею. В 1976 році ми з дружиною Ларисою здійснили творчу поїздку до Праги та Братислави де ознайомився з творчістю художників гобелену Антоніна Кубала та Юрія Крена.
В 1978 році за направленням Міністерства легкої промисловості України проходив двомісячне стажування в Ленінграді в Російському музеї, Ермітажі, Академії мистецтв та музеї етнографії з метою вивчення декоративних тканин.
В 1970-х роках, завдяки досвідченим майстрам Решетилівської фабрики художніх виробів квіткові килими користувалися великим попитом.  В килимовому цеху їх за ескізами художників .ткали вручну  Загалом це були державні замовлення на виготовлення монументальних килимів. Сотні художників з усієї країни приїздили до Решетилівки щоб виткати свої твори. Мене найбільше захопили квіткові килими Бабенко Н.Н. з якою я мав щастя працювати в училищі протягом 18-ти років. В училищі були дві килимові майстерні, в яких учні навчалися професійно виконувати килими за малюнками Надії Бабенко. Згодом там навчалися наші діти Наталія та Ольга. У Решетилівському художньому профтехучилищі готували майстрів з художнього ткацтва, килимарства та вишивки для подальшої роботи на підприємствах. Ми з дружиною понад 40 років викладали спецпредмети – композицію, рисунок, живопис та підготували понад 6 тисяч майстрів, які працюють у різних регіонах України.
В 1985 році разом з дружиною брав  участь в ХІІ Всесвітньому фестивалі молоді і студентів та мали можливість познайомитись з творчістю майстрів народного мистецтва країни. На фестивалі відбулося знайомство з майстром художньої кераміки Олесем Пошивайлом, який через рік почав створювати музей гончарства в Опішні. Я опікувався освітою молодих керамістів і очолив відділення при новозбудованому заводі «Художній керамік», де протягом 10 років студентам мали змогу викладати та ділитися своєю майстерністю досвічені майстри – Михайло Китриш, Олександра Селюченко, Іван Білик, Анатолій Кошеленко, Роза Чабаненко. Це була філія Решетилівського художнього профтехучилища. Три випускники мають почесне звання Заслужений майстер народної творчостї України це Світлана Мотрій, Юрій Нечай, Оксана Кальна.
Знайомство з художниками мало  великий вплив на особисту творчість. Відомі майстри гобелену протягом десятилітть приїздили в Решетилівку, місяцями жили і наглядали за виконанням своїх килимів. Зі мною пліч о пліч працювали такі митці як: Литовченки Іван та Марія, Володимир Прядка та Олена Володимирова, Степан та Людмила Джуси. Частими були зустрічі з головним редактором журналу «Образотворче мистецтво» Миколою Маричевським, художниками Анатолієм Мельником та Петром Ганжою.
Американські художниці-українки – Ака Перейма та Таня Осадца теж були гостями нашого дому. Ми з дружиною пригощали їх домашнім борщем і розпитували про життя в Америці. Ака Перейма розповіла про походження її імені, батьки назвали її Академією, так у радянський період називали дітей накшталт Електрифікації чи Тракторини.
З 1979 року вдосконалював майстерність на пленерах в Ленінграді, Києві, Запоріжжі, Седневі (1979, 1987), Володимирі-Волинському (2011, 2012), в с. Хатки та с. Деревки на Полтавщині. Брав участь у Всеукраїнському симпозіумі витинанки у м. Могилев-Подільський та Всеукраїнському симпозіумі народного мистецтва в м. Чигирин.
В 1985 році був нагороджений медалями ХІІ Всесвітного фестивалю молоді та студентів в м. Москві та ВДНГ.
В 1988 році закінчив Український поліграфічний інститут ім. Івана Федорова у м. Львові.
Вісім років,  з 1991 року, працював художником при Адміністрації Президента України. Брав участь в оздобленні приміщень Адміністрації Президента, Маріїнського палацу, палацу «Україна», «Українського дому»,  будинків Межигір’я, посольств Білорусії, Алжиру, Марокко, створював гобелени за проектами народних художників М. Ралко та О. Адаменка. За ескізами академіка А.В. Чебикіна виконав 4 гобелена для Донецького театру опери та балету. Створив 4 авторських гобелена для історичного комплекса «Цитадель» в м. Батурині. Отримав звання Заслуженого майстра народної творчості України.
У 2008 році вся моя родина стала лауреатами обласної премії імені І.П. Котляревського.
Вивчав техніку декоративного розпису у головного художника Соколенка Василя Івановича на фабриці «Петриківський розпис». Він з великою теплотою вводив у секрети народного розпису, які перейняв у своєї наставниці Тетяни Пати.
З 2013 року запровадив авторський проект «Мальована хата». Власноруч розписав будівлі в Полтавському, Решетилівському, Гадяцькому, Глобинському, Диканьському районах Полтавської області. На сьогоднішній день мною, у традиціях народного розпису, оздоблені 14 громадських та приватних споруд, серед яких  ресторанний комплекс «Весела садиба» у с. Веселівка, що поблизу Диканьки, музей села Лисівка Гадяцького району зараз працюю над розписом «Лялькового дому» майстрині Наталії Свиридюк.
Спільно з Обласним центром народної творчості та культурно-освітньої роботи видаємо каталоги про творчість провідних майстрів народного мистецтва Полтавщини. Навчаю дітей та дорослих основам композиції та техніці розпису на майстер-класах в Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І.П. Котляревського, Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка, на обласних фестивалях народної творчості – «Решетилівська весна», «Гелон-фест», на містечках майстрів, під час проведення обласних та міських свят у м. Полтаві, за кордоном на етно-фестивалях у Болгарії, Великобританії, Франції, Італії. Був ініціатором проведення обласного свята народної творчості «Решетилівська весна», яке вже відбувається 27 років поспіль.
З 2015 року очолюю Полтавський обласний осередок Національної спілки майстрів народного мистецтва України і за 5 років організував 150 виставок народних майстрів Полтавщини. За мого головування за моєї ініціативи було підготовано подання на обласні премії І.П. Котляревського, Самійла Величка, Паісія Величковського, Панаса Мирного членам осередку. Лауреатами премій стали Наталія Свиридюк, Олександр Бабенко, Тетяна Ваценко, Олена Коршунова, Генадій Тихонов, Ніна Токова, Петро Шевчук, Надія Вакуленко.
В 2019 році виконав 10 живописних композицій за темою «Гоголь в Італії» і передав їх Національному музею-заповіднику М.В. Гоголя.
В 2020 році розпочав серію робіт «Український побут. Традиції та звичаї», які планую передати Полтавському краєзнавчому музею ім. Василя Кричевського та Полтавському художньому музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка”.