Виставка однієї картини: Іван Дряпаченко “Гра у шахи”

83
20 липня увесь світ відзначає Міжнародний день шахів.
Мистецтво шахів і шахи в мистецтві. Ця невичерпна тема не раз привертала увагу дослідників, як мистецтвознавців, так і теоретиків шахової гри. Одні аналізували художні якості творів мистецтва, інших, насамперед цікавила конфігурація фігур на шахівниці. Лише альбом німецького історика шахів Герхарда Йостена «Шахи в живопису», підготовлений у співавторстві з доктором мистецтвознавства Євою-Христиною Рашке у 2006 р, містить 600 репродукцій картин, створених з початку XVI століття й до наших днів. Серед художників, які розробляли в живописі шахову тематику, Лука Лейденський (1494-1533), Жан Юбер (1721-1786), В.Г. Шварц (1838-1869), Оноре Дом’є (1808-1879), Г.Г. Мясоєдов (1834-1911). Значним внеском до розвитку цієї теми є також картина видатного українського художника Івана Дряпаченка (1881-1936) “Відпочинок” (“Гра в шахи”), яка нині зберігається в Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка.
Сьогодні ім’я Івана Дряпаченка, якого Олесь Гончар назвав “художником ранкової зорі”, широко відоме в Україні. На Батьківщині митця, у селі Василівці, йому навіть встановлено пам’ятник. А коли в середині 1960-х рр. до музейної збірки вперше надійшли твори Івана Дряпаченка, життя та творчість художника з Полтавщини були не піднятою цілиною. У путівнику музею 1965 р. видання можна прочитати наступне: «Експозиція музею збагатилася двома роботами Івана Кириловича Дряпаченка – майже цілком забутого українського художника».
З роками ситуація змінилась на краще, у пресі одна за одною з’явилися розвідки та публікації про художника. Його земляк і учень, новосанжарський художник А.К. Терещенко (1900-поч. 1990-х) зібрав цінний архівний матеріал для майбутньої монографії. Видати її, щоправда, не вдалося, та рукопис, розмножений у кількох примірниках (один із них зберігається і в ПХМГМ імені Миколи Ярошенка) сприяв вивченню життя та творчості І.К. Дряпаченка.
У тому, що монографія обов’язково буде підготовлена, сумнівів не виникає, адже навіть поодинокі твори художника викликають великий інтерес й бажання відкрити для себе ту сторінку українського мистецтва, яку вписав до нього Іван Кирилович Дряпаченко.
Життєвий шлях Івана Дряпаченка був нелегким. При потребі схарактеризувати його коротко, можна було б використати тільки два слова – «зоря» і «трагедія». Початок життя складався для нього досить вдало. Доля не обходила його і дарувала шанс за шансом.
Син колишнього кріпака (він народився у селі Василівка, Кременчуцького повіту, на Полтавщині, 4 серпня 1881 р.), рано виявив неабиякі малярські здібності. Здавалось, йому ніколи не вдасться змінити долю, визначену від народження соціальним станом. На щастя, графи Капністи, на території маєтку яких проходило дитинство Івана, були налаштовані ліберально, а тому, побачивши природний хист хлопця, прилаштували його на повний пансіон до Київської рисувальної школи Миколи Івановича Мурашка. У школі Іван Дряпаченко провчився чотири роки під безпосереднім керівництвом Миколи Корниловича Пимоненка (1862-1912).
А далі була Москва – училище живопису, скульптури і архітектури, клас – Валентина Олександровича Сєрова (1865-1911).
У 1903 році І.К. Дряпаченко став студентом Вищого художнього училища при Петербурзькій академії мистецтв, навчався у найкращих викладачів – Павла Петровича Чистякова (1832-1919) та Іллі Юхимовича Рєпіна (1844-1930). Здобув найліпшу тоді художню освіту. Щоправда, далося взнаки нужденне життя, тяжка легенева хвороба на декілька років затримала закінчення Академії. Та все ж ось вона, перша перемога – дипломна робота «Саломея» дістала срібну медаль, а І.К. Дряпаченко – право на поїздку до Італії. Казковим, як Італія, малювалось і власне майбутнє. Зоря художника розгорялась все ясніше.
Доля насправді була до нього прихильною. Він близько познайомився з Федором Шаляпіним, навіть співав з ним українських пісень. На замовлення численних шанувальників таланту «польського соловейка» – Вікторії Кавецької, слава про яку лунала тоді по всій Росії, написав портрет співачки.
В той самий час ним були створені роботи – «Святе сімейство в Єгипті», портрет батька («Старий за Євангелієм»), «День мертвих у Флоренції». Повернувшись на батьківщину, І.К. Дряпаченко прагнув знову побувати за кордоном. Та світ уже стояв на порозі війни.
Події Першої світової війни закинули Дряпаченка на Кавказький фронт, де він робить численні зарисовки, пише краєвиди, тобто створює наочний літопис фронтових буднів. На деякий термін він знаходить своє місце в житті. Та час невблаганно наближає новий поворот історії – революцію 1917 р. Навколишній світ різко змінюється, а І.К. Дряпаченко, якому вже йде 37 рік, лишається самим собою. Абсолютно невлаштований, самотній, зацькований прибічниками нової влади, він повертається назад до своєї Василівки. Художник ще намагається працювати. Пише картини «На буряках», «Сінокіс», «Хліб». Жорстокі 1930-ті роки зламують його остаточно. У забутті, без засобів до існування, практично без житла, втративши рідних під час Голодомору, художник раптово помирає на 56 році життя.
Трагічно складається й доля його творчого спадку. Розтягнутий випадковими людьми, він майже повністю гине в період Великої Вітчизняної війни.
Зі 126 малярських робіт, про які зібрав дані А.К. Терещенко, на сьогодні місцеперебування можна встановити бодай двох десятків. Кілька з них належать Полтавському художньому музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка: «Відпочинок» або «Гра в шахи», етюд до портрета батька, портрет Г.М. Миргородської, портрет М.П. Бордюги, пастельний портрет І.А. Богаєвського та сільський краєвид.
Це здебільшого подарунки музею від шанувальників мистецтва Івана Дряпаченка, які таким чином намагались зберегти хоч невелику частку його робіт для нащадків. На одній з них зберігся напис: «На щиру і довгу згадку Полтавському художньому музею від Дарії Гуровни Гордієнко. Дарую цю невеличку, але дорогу для мене роботу покійного художника Дряпаченка І.К., на якій зображено Кирила Федоровича Дряпаченка, батька художника і хрещеного батька (1913-1914 рр.) моїй мамі. с. Василівка, Кременчуцького р-ну, Полтавської області. 10.07. 1964 р.»
Низький уклін всім, хто так чи інакше сприяв передачі цих творів до музею, хто переповів незвичайну й сумну історію життя майстра з Полтавщини, відкрив світові ім’я ще одного самобутнього українського живописця і графіка.
Картина «Відпочинок» або «Гра в шахи» знаходиться в постійній експозиції музею. Вона була виконана художником близько 1912-1913 рр., оскільки в 1914 р. вже експонувалась на Весняній виставці в залах Академії мистецтв. Цей довершений твір, написаний очевидно з натури. Сюжет картини досить простий — у просторій, залитій рівним світлом кімнаті сидять за столом двоє молодих чоловіків. Вони зосереджено схилились над шаховою дошкою.

Ця побутова сцена, написана Дряпаченком, здається вихопленою з життя. Художник майстерно передає невимушену природність поз і рухів. З точною спостережливістю, властивою справжньому реалісту, показує  спокійну зосередженість гравців, за якою криється внутрішня напруга, продиктована самою грою.

Простір, в якому розгортається сцена, побудований з бездоганним умінням, в композиції не відчувається ніякої навмисної схеми, вона природна і разом з тим ритмічна. Лінія горизонту проходить якраз над головами чоловіків, відкриваючи краєвид за вікном. В інтер’єрі кімнати немає зайвих речей, що дозволяє повністю зосередитись на зображених постатях. Малюнок відрізняється точністю, а живопис легкістю й невимушеністю.

Та найбільшу увагу  художник приділяє розробці світлового середовища, включаючи так званий контражур. Він розміщає гравців у потоці денного світла, що ллється на них прямо з вікна. Ретельно дотримуючись законів лінійної перспективи, художник будує інтер’єр і стежить за природним розподілом в ньому світла та тіні.
Тема інтер’єру в мистецтві захоплювала багатьох художників, була надзвичайно популярною серед учнів школи О.Г. Веніціанова (1780-1847), стала неодмінним атрибутом побутового жанру у творчості багатьох передвижників. На початку XX століття вона зазвучала з новою силою. Тему, саме залитого світлом інтер’єру з кінця 1900-х років в російському мистецтві активно розробляв С.Ю. Жуковський (1873-1944) – автор цілої серії картин, об’єднаних назвою «У старому будинку» та інш. Головна роль в них належить вікнам, за якими відкривається чудовий краєвид.
В Україні визнаним майстром цього жанру був П. О. Левченко (1856 – 1917). Часто в його інтер’єрних творах можна бачити залиті сонцем вікна й уже не тільки сам інтер’єр, але й фігуру дружини Матильди в ньому – за роботою, за книгою чи за роялем.
Слідом за С.Ю. Жуковським та П. О.Левченком в картині «Відпочинок» К.І. Дряпаченко вирішує складні завдання зображення предметів та фігур, ніби омитих потоком світла, коли тіні ускладнені й висвітлені рефлексами поверхонь, а рельєф трактується, як наслідок вірного розуміння тіней
Темні силуети його гравців, які сміливо вписані в сріблястий просторий інтер’єр, чітко вимальовуються на тлі залитої світлом кімнати.
Світлотінь, з її градаціями – є основним засобом побудови картини, робить її незабутньою, привертає увагу найвибагливішого глядача.

Світлана Бочарова