Перлини сакрального мистецтва в колекції музею

131

Гордістю музею є унікальна колекція сакрального мистецтва.
Під час Страсного тижня ми вирішили показати кілька перлин музейної збірки.
Особливо важливими вважаються останні три дні перед Великоднем – Великі четвер, п’ятниця та субота.
У четвер віруючі згадують становлення таїнства причастя Тіла і Крові Христових – Євхаристії. Символом жертовного серця Христа, що дарує Боже милосердя, символом віри в християнському мистецтві стала чаша-потир – образ і символ тієї чаші, з якої Ісус на Таємній Вечері причастив Своїх учнів: «И, взяв чашу и благодарив, подал им и сказал: пейте из нее все, ибо сие есть Кровь Моя Нового Завета, за многих изливаемая во оставление грехов» (Мф.26:27-28; Мар.14:23-24; Лук.22:17,20; 1Кор.11:25). Тому до чаші ставляться з особливим благоговінням.
В колекції музею є чимало унікальних експонатів сакрального призначення. Поміж них срібний з позолотою потир 1749 року роботи видатного українського золотаря доби бароко Івана Андрійовича Равича (1677– 1762), з ім’ям якого пов’язана блискуча доба київського ювелірного ремесла.
Заслуговують на глядацьку увагу ікони роботи невідомого автора кінця ХVІІІ ст. “Богоматір” (дерево, олія 102х40 Ж-508) та “Христос” (дерево, олія 102х40 Ж-508).
На іконі Богоматері видимими символічними знаками зображено пророцтво Симеона Богоприїмця. Йдеться про Стрітення Господнє, коли Симеон побачив у немовляті, принесеному Марією та Йосифом до храму, майбутнього Спасителя. Старець також предрік великі фізичні і духовні страждання Ісусу Христу і Богоматері від невіруючих, сказавши Марії, що крізь її душу «зброя» печалі та сердечного болю, коли побачить Вона страждання Сина Свого. Після ж відкриються приховані думки людей, яким належить зробити вибір: з Христом вони чи проти Нього. Таке тлумачення Симеонового пророцтва і стало предметом кількох «символічних» ікон Богородиці.
У страсному сюжеті “Це Людина” образ Христа у терновому вінку зображений на темному тлі, займає всю площину ікони. Це постать атлетично складеної людини з підкресленою анатомічною будовою тіла. Міцні м’язисті руки складені нижче грудей навхрест і зв’язані грубим плетеним шнуром. Художник акцентує увагу глядача на положенні рук, прописуючи їх темно-оливковим відтінком. Перехрещені кисті символізують майбутнє розп’яття. У правій руці Ісуса затиснута тростина зі зламаним кінцем, яка символізує царський скіпетр та передає ідею насміхання над Христом. Його лик ледь нахилений до правого плеча. Довгі пасма темного волосся обрамляють бліде, майже мертве обличчя з різко виступаючими вилицями і запалими, напівзакритими очима зі згасаючим поглядом. Контраст світла і тіні, динаміка їх поєднання при зображенні обличчя, підкреслюють основну ідею твору – скорбота одинокого і покинутого Сина Божого. На його голові вінок з тернів з короткими колючками; на чолі, очах, грудях -краплі крові. Плечі Христа покриває пурпурова мантія – символ страждань, який нагадує глядачеві євангельську оповідь про суд Пілата. Плащ розширюється до нижнього краю ікони і глибокими бганками огортає всю постать.

Серед музейних скарбів два унікальни експонати невідомих авторів –  Плащаниця  кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття (Полтавщина)  та Плащаниця І половини ХІХ століття (Полтавщина).
Плащаниця — полотно великого розміру із зображенням відбитка Ісуса Христа. Плащаниця Ісуса Христа використовується під час богослужіння Великої П’ятниці та Великої Суботи. У центральній частині композиції Плащаниці Ісуса Христа, як правило, розташована ікона “Покладення до гробу” — повністю або частково. Ця ікона описує євангельську сцену погребіння Ісуса. Його зняте з хреста тіло оповили плащаницею і поклали до труни, висіченої у скелі. Традиційно зазначена ікона містить зображення гробу з тілом Христа, Богородиц, що припала до нього, Івана Богослова, таємних учнів Христа – Йосипа Аримафейського та Никодима, жінок-мироносиць.
По периметру плата за каноном виконують напис, намальований або вишитий золотом; текс є частиною тропаря Йосипу Аримафейському і повністю виглядає так:
“Благообразный Иосиф, с Древа снем Пречистое Тело Твое, плащаницею чистою обвив, и благоуханьми, во гробе нове, закрыв, положи, но тридневен воскресл еси, Господи, подаяй мирови велию милость”.
Світ знає багато плащаниць. Найважливішою серед них є та Єдина, що оповивала в усипальні тіло Христове. Інші, її наступниці, зі століття в століття зберігали й передавали відтворену майстрами мить оплакування Христа. Деякі з них і донині служать у церквах, а деякі вже перейшли у скарбницю духовних і мистецьких цінностей.