Пам’яті Володимира Павлюченка

271

У липні 2020 року виповнилося 100 років від дня народження графіка і живописця, художника-фронтовика, полтавця Володимира Євгеновича Павлюченка (1920-2008). Ім`я його добре відоме всім справжнім цінителям мистецтва – він є одним із визначних художників повоєнної Полтави.  Збірка Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка налічує 103 роботи Володимира Євгеновича Павлюченка.
Ювілей художника – це привід для подальшого дослідження його творчості та можливість віддати шану талановитому земляку.
Павлюченко В.Є
Павлюченко В.Є
Донедавна вважалося, що художник народився 28 липня 1920 року. Саме така дата була зазначена у «Словнику митців Полтавщини» (2002) під редакцією В.М. Ханка. Однак, у результаті дослідження біографії з`ясувалося, що  Володимир Євгенович народився 5 липня 1920 року. Ця дата вказана у його  паспорті, який надала музею донька художника – Олена Володимирівна Кравець (у дівоцтві Павлюченко). Копія паспорта віднині зберігається в архіві музею.
Батько Євген Гаврилович Павлюченко
Батько художника – Євген Гаврилович Павлюченко
Батько В.Є. Павлюченка – Євген Гаврилович – був художником-архітектором, мав свою майстерню і майстрів, які виготовляли рухому рекламу. Так. з архіву художника відомо, що його батько на початку XX століття створив механічного Гулівера, який ходив вулицями Полтави. Пізніше Євген Гаврилович працював заступником директора на полтавській фабриці, яка виробляла спортивний інвентар: лижі, ковзани, тенісні ракетки. Але, попри основне місце роботи, його постійно залучали до різноманітних творчих проєктів. Завдяки таланту конструктора, Євген Гаврилович був запрошений до розробки макету двох залів театру Радянської Армії у Москві, який виконав на «відмінно». Не дивно, що до своєї справи батько долучав сина.
Дід по батькові – Гаврило – був знаним різьбярем,виготовляв шкатулки зі слонової кістки. Мав велику майстерню з верстатами на розі вулиць Олександрівської та Монастирської.
Соломон Розенбаум
Соломон Розенбаум
Матвій Донцов
Матвій Донцов
Художній хист Володимира Євгеновича проявився ще у шкільні роки, під час навчання у Полтавській середній школі №10 імені В.Г. Короленка. Щоб розвинути його, вступив до художньої студії Будинку народної творчості, де викладали полтавські майстри пензля Соломон Розенбаум, Матвій Донцов, Іван Орлов. Брати участь у виставках почав у 1939 році. Мріяв вступити до Харківського художнього інституту, та наміри перекреслила Друга світова війна.
Ефрейтор Павлюченко Володимир (праворуч) з товаришем 1945 м. Бела Чехословаччина
Ефрейтор Павлюченко Володимир (праворуч) з товаришем 1945 м. Бела Чехословаччина
Володимир Євгенович пішов на фронт добровольцем. Служив в одному з батальйонів 6-го окремого полку зв’язку 28-ї армії. Воював на семи фронтах. Зв`язківцем пройшов дорогами України, Росії, Білорусії, Польщі, Східної Прусії, Чехословаччини. Бачив на власні очі Освенцим і Майданек; страшні наслідки горя, завданого ворогом. Перемогу зустрів у Чехословаччині за тридцять кілометрів від Праги, у містечку Бели. Закінчив війну у чині єфрейтора. У своїх спогадах Павлюченко зізнається, що на війні оберегом дня нього був вишитий бабусею рушник.
На долю художника випали не лише важкі фронтові роки, а й повоєнна розруха, нелегкий відбудовний період. Після перемоги, своєю творчістю він віддавав шану співвітчизникам, що полягли на війні, і тим, хто відроджував рідну землю. Відтворював мирне життя – сонячні вулиці, неповторні історичні місця Полтави: монумент Слави, Краєзнавчий музей, заповідні куточки міста… Він міг цілими днями блукати по околицях Полтави, його вабила Ворскла, заворсклянські луки і старі вулиці міста… Він любив і, як справжній художник, поважав природу ще з тих юнацьких часів, коли разом із вчителем – Соломоном Розенбаумом – малював при місяці, наслідуючи Куїнджі.
Дослідження фактів життя художника свідчить про те, що він був не тільки живописцем і графіком. Він також відомий як оздоблювач-монументаліст: оформлював виставки досягнень народного господарства у Києві та Москві, будівлі у Полтаві, сільські клуби, зупинки біля доріг. Десять років присвятив роботі в обласній газеті «Комсомолець Полтавщини» як графік-ретушер, його малюнки часто з’являлися у полтавських газетах. Деякий час працював у виробничих майстернях Художнього фонду УРСР. Займався плакатом, монументально-декоративним мистецтвом (мозаїкою, панно). У театрально-декоративному мистецтві зарекомендував себе як вправний маляр-станковіст, створюючи ескізи до театральних вистав: оформив їх близько тридцяти, в тому числі, «Любов Ярову», «Сорочинський ярмарок» та інші.
Серед живописних робіт Володимира Євгеновича Павлюченка, що належать Полтавському художньому музею, є пейзажі, натюрморти і картини на військову тематику.
Дніпро восени. Картон олія. 1967
Дніпро восени. Картон олія. 1967
У імпресіоністичному пейзажі «Дніпро восени» (1967) художник майстерно передає живописними засобами – кольоровою гамою, специфічною фактурою «хвилястого» мазка – стан осінньої природи: перший прохолодний вітер, який жене гребені хвиль по холодній поверхні води.
Памятник на місці відпочинку Петра Першого. Картон, олія. 1987
Памятник на місці відпочинку Петра Першого. Картон, олія. 1987
Міський пейзаж «Пам’ятник на місці відпочинку Петра I після Полтавської битви» (1987) відрізняється від попереднього яскравістю колориту. Автор відтворює на полотні стан літнього ранку. Проте, якщо придивитися, ці два натюрморти поєднує особливий відтінок блакитного кольору. Очевидно, що Павлюченко, як кожний живописець, мав улюблені кольори. Наприклад, свинцевий блакитний, який поєднував із складним
сірим, варіюючи відтінками. Вражає і його багата палітра коричневого кольору.
У живописних роботах Павлюченко застосовував декілька типів мазків. Один – широкий, плаский, подовжений і, подекуди, розтушований, за допомогою якого він прописує великі площини фону або великі об’єкти композиції. Другий – покладений цяткою – для передачі об’єму об’єктів. Третій – особливий – опуклий, подовжений, неширокий і має нахил відносно центральних осей твору. Цей мазок у масі створює особливу фактуру, яка ніби рухається з одного кута картини в інший. Такий прийом на рівні техніки слугує загальному композиційному задуму, мимоволі керуючи рухом погляду глядача, і допомагає зрозуміти, що є головним, а що – другорядним у картині. Загалом, об’єкти, яким Павлюченко надає особливого значення, він прописує фактурним, опуклим, невеликим мазком, а периферію твору узагальнює широким і пласким, як у натюрморті «Весна 1945 р. (9 травня Чехословаччина)» (1970).
 Весна 1945 рік 9 травня Чехословаччина
Весна 1945 рік 9 травня Чехословаччина
Натюрморти художника більш графічні, ніж пейзажі. Вони мають чітко продуману і майстерно вибудовану тональну структуру композиції. Завдяки урівноваженості світлих і темних плям вони напрочуд легко сприймаються, ніби «викарбовуються» у душі глядача, назавжди залишаючись у пам`яті. Така лаконічність – одна з ознак Майстра.
Володимир Павлюченко мав виняткове графічне мислення. Тяжіння до графічності простежується у його живописних натюрмортах: «Було у мами два сина» (1985), «Солдатські пайки. 1942 р. під Сталінградом» (1977), «Весна 1945 р. (9 травня. Чехословаччина.)» (1970), «Плотницький натюрморт» (1968), «Листи перемоги» (1984). У цих творах художник стисло і по-військовому стримано відтворив спомин про військове лихоліття. Натюрморти продумані з точки зору композиції, «скупі» у кольорі, що найкраще сприяє розкриттю теми.
Окреме місце серед живописних робіт художника займає щедрий натюрморт «Дари ланів» (1977), який вирізняється яскравою кольоровою гамою. Немає сумніву, що Павлюченко, перед написанням картини, проводив складну аналітичну підготовчу роботу. Окрім фонових, ми бачимо на полотні чотири основні кольори, які можна розподілити на групи: три групи червоного кольору, три групи зеленого, три групи вохристо-коричневого, три групи «чорного». Аналізуючи композицію на позаоб`єктному рівні, ми бачимо, як художник гармонійно розподіляє на картині та поєднує між собою плями різних кольорових груп.
Дари ланів. Картон, олія. 1977
Дари ланів. Картон, олія. 1977
Дари ланів Знебарвлений варіант
Дари ланів Знебарвлений варіант
Якщо знебарвимо натюрморт, ми побачимо графічну основу твору, яка теж вражає своєю продуманістю. У такому вигляді тональна основа композиції складається з чотирьох тонів: білий, чорний, світло-сірий, темно-сірий, які поєднані між собою майже з математичною вивіреністю. Але предмети та овочі, які, у кольоровому варіанті, нам здаються різними за
тоном і мають різний колір, після знебарвлення виявляються однакової тональності, що, без сумніву, впливає на підсвідомість глядача. Ми відчуваємо, що у роботі «Дари ланів» присутня якась загадка, свідомо – не розуміємо чому натюрморт з простими речами та овочами так притягує нашу увагу і заворожує. Гармонійність роботи на рівні тональності – ознака класичного підходу до живопису, яким у повному обсязі володів художник.
Проліски 1945. Картон, олія. 1974
Проліски 1945. Картон, олія. 1974
Особливе місце у творчості Володимира Євгеновича Павлюченка займає картина «Проліски. 1945 рік» (1974). На полотні – блакитні весняні квіти у металевій касці, вишитий рушник на розісланій солдатській шинелі. Композиційне навантаження має кожна деталь картини: фрагмент єфрейторського погона, петличка зв’язківця, зім’ятий рукав і пола шинелі; торішній реп`ях, верхівка якого визирає з-під шинелі; недописаний лист і олівець… Відсутність лінії горизонту спонукає глядача зосередитися на даному моменті – дні, годині, хвилині – відчути наскільки він грандіозний і буденний водночас – день який так довго очікували… Символізм простих речей ніби намагнічує полотно, робить його настільки інформативним і хвилюючим за сприйняттям, що залишається лише дивуватися таланту художника, який змушує глядача емоційно відчути ту Весну, ту велику Перемогу, що стала запорукою миру та спокою на довгі роки життя.
Ще до війни В.Є. Павлюченко мав значки оборонного товариства з бігу, стрільби, лижного спорту. Спортивна загартованість неабияк виручала його на фронті, а олівець і чистий аркуш паперу робили улюбленцем однополчан, портрети яких малював у перервах між боями. Багато таких портретів у листах-трикутниках потрапляло у тил. Серед графічних робіт В.Є. Павлюченка є чимало творів, виконаних простим олівцем. Олівцева графіка художника приємно вражає своєю професійністю і має широкий тематичний спектр: портрети героїв праці і звичайних людей, портрети театральних митців та акторів, портрети та замальовки літніх людей, іноземців, дітей, пейзажі міські та заміські, жанрові сцени.
Художник майстерно володів штрихом, у роботі використовував тверді та м`які олівці для передачі тональності широкого спектру. Мав гнучку пластику штриха, обирав характер штриха залежно від задачі: правдиво передавав фактури об’єктів та предметів, характер людей у портретах.
Тонко «відчував» пляму, вправно оперував плямами у композиції для підсилення акцентів, «звучання» твору, що робить його графіку «живою», емоційною.
Цирк у Полтаві
Цирк у Полтаві
Художнику було притаманне образне відтворення дійсності та безмірна любов до рідної країни. Його жанрові сцени, міські та заміські пейзажі натхненні і талановиті: «На санчатах з гірки» (1960), «На Ворсклі 30» (1960), «Цирк у Полтаві», «Станція човнів на Ворсклі» (1964), «Лелека на даху» (1960), «Хоста. Пристань», «Градизьк. Ранок у рибколгоспі «Прибій» (1972), «Харків» (1961), «Цар-дзвін» (1963), ескіз «Цар-гармата» (1963), «Москва. ВДНГ. Фонтан «Кам`яна квітка».
Павлюченко володів талантом проникати в психологію людини, умів зрозуміти характер моделі і передати його графічними засобами: штрихом, плямою, лінією, текстурою. Достатньо прослідкувати основні напрямки нахилу штрихів на портретах героїв праці та звичайних людей, щоб зрозуміти, що вони, на первинному рівні, слугують основній меті портрету – передачі характеру і, навіть, змісту професійної діяльності моделі.
Поштарка. Олівець. 1959
Поштарка. Олівець. 1959
На олівцевому портреті «Поштарка» (1959) ми бачимо жінку, суть роботи якої полягає у постійному русі – вона розносить пошту. Але основний нахил штрихів на фігурі – вертикальний. Штрих ніби стікає згори донизу, як водоспад. Секрет вибору саме такого напрямку штриха полягає у тому, що жінка на портреті – літня і стомлена працею. Вона повинна рухатися згідно посадовим обов`язкам, але не має бажання. Павлюченко тонко передає своє відчуття її характеру і настрою – тому і позбавляє штрих будь-якої динаміки. За рахунок цього виникає резонанс, який породжує емоційне співчуття у глядача. Більшість таких технічних «трюків» Павлюченка зрозумілі лише професіоналам мистецтва; для глядача вони залишаються, так би мовити, поза увагою. Але мистецтво покликане вражати не математичними розрахунками гармоніки, воно або впливає на емоції глядача, або ні. Мистецтво Володимира Євгеновича не залишає байдужим і саме в цьому сила його творів.
Бригадир комуністичної бригадиТурбомех заводу М С Данильченко
Бригадир комуністичної бригадиТурбомех заводу М С Данильченко
Простежимо логіку штриха в роботі «Бригадир комуністичної бригади турбомеханічного заводу Микола Семенович Данильченко». На портреті відносно молодий чоловік, який займає відповідальну посаду. Він зображений впівоберта, у розвороті ліворуч від глядача. Павлюченко повертає фігуру саме у такому напрямку, тому що все, що знаходиться ліворуч від глядача, згідно з психологією сприйняття, символізує минуле. У даному випадку, минуле – це досягнення бригадира Данильченка, які сприяли отриманню даної посади. Штрих роботи має динамічний, але стриманий характер; не виключено, що саме такий характер був притаманний моделі. Портрет детально промальований в області обличчя дрібним штрихом.
Вистава Сорочинський ярмарок
Вистава Сорочинський ярмарок
На периферії – штрих довгий, покладений під кутом. Такий індивідуальний авторський підхід до побудови образів простежується і в портретах «Художник Андрій Сербутовський у «творчому горінні» (1950), «Раціоналізатор Д. І. Кекало» (1960), «На з`їзді кінематографістів. Київ. Афанас`єва» (1963), «Цікаво» (1963).
Різноманітність характера штриха Павлюченка вражає. Серед його робіт важко знайти дві однакові за типом штриха. Здається, ніби в нього для кожної людини існує окремий набір графічних засобів, настільки він винахідливий у подачі. Достатньо роздивитися його портрети театральних митців та акторів, щоб впевнитися у цьому. «Юрій Березін – Штепсель» (1963), «Ю. Лисенко – режисер на кіностудії ім. О. Довженка» (1963),
«Режисер народного театру Яків Орлов» (1961), «Вистава «Сорочинський ярмарок». Парася», «Вистава «Мати своїх дітей». У ролі Наді артистка Р.П. Баржева» (1956), «У ролі Караванова артист В. Якушев». Такий підхід простежується і у портретах іноземців: «Портрет африканця» (1957), «м. Ханой. Співачка В’єтнамського радіо Ле Сіон Май», «Сирія. Дамаск. Юрист Якоб Горо» (1957), «Західна Африка. Гана. Студент Джордж Акван,
майбутній адвокат» (1957), «Острів Мартиніка. Студентка-художниця Роз Марі Ліз. Навчається у Парижі» (1957). Та у портретах літніх людей «Дід Гарбуз» (1961), «Дід Гарбуз. Василь Степанович Гарбуз. 1882-1972».
Дівчинка з кубиками. 1954
Дівчинка з кубиками. 1954
Особливою віртуозністю відрізняються портрети із зображенням дітей: «Дівчинка з кубиками» (1954), «Дівчинка з книгою» (1954), «Дівчинка на гойдалці» (1954), «Оленка» (1965). Для передачі дитячого характеру Павлюченко обирає м`який олівець і широкий тональний спектр штриха, робить лінію звивистою, подекуди, «некерованою», ніби малює дитина, яка тільки вчиться проводити лінію. На деякі об`єкти композиції художник лише
натякає, відмовляючись від надмірної деталізації. Робить композицію жвавою, завдяки узгодженому поєднанню світлих і темних плям. Перед нами графічні роботи високої якості, створені художником з гарним смаком і тонким естетичним відчуттям краси.
Директор міського будинку культури Гвоздь , режисер театра Орлов, художній керівник будинкукультури Заславський,художник міського театру Павлюченко обговорюють макети чергового спектаклю Сорочин
Директор міського будинку культури Гвоздь , режисер театра Орлов, художній керівник будинкукультури Заславський,художник міського театру Павлюченко обговорюють макети чергового спектаклю Сорочин
Велику частку серед графічних робіт художника посідають твори, виконані тушшю. Вони поділяються на ті, що зроблені за допомогою пера; ті, що виготовлені за допомогою пензля, або змішаного типу – пером і пензлем. Технікою туші Павлюченко володів віртуозно, точно і майстерно будуючи образи і об’єкти. Тушові роботи відрізняються точністю у передачі фактури, що створює художник з допомогою різного за розміром, нахилом, вигином і товщиною розчерка пера або мазка пензля. Деякі роботи легкі, повітряні, прозорі; в них художник демонструє високий рівень володіння пір`яною лінією і штрихом. Інші – виразні, пластичні, звучні за рахунок балансу чорної плями та «мережива» мазків. Як і твори, виконані олівцем, вони поділяються на пейзажі, міські пейзажі, жанрові сцени та портрети.
Павлюченко тонко відчуває простір аркуша, вміє впорядкувати композицію за допомогою використання різних текстурних плям. Натхненно, емоційно передає художник красу рідного краю у картинах: «Чудова пора. Літо» (1960), «На Ворсклі 40 С» (1950), «Піонерський табір. Мертвий час» (1962). Ці роботи ажурні, прозорі, майстерно виконані.
Чудова пора Літо
Чудова пора Літо
 Біля 10 школи
Біля 10 школи
Бічний фасад краезнавчого музею
Бічний фасад краезнавчого музею
Окрім художньої цінності, твори Павлюченка допомагають нам зрозуміти, якою була Полтавщина у другій половині XX століття.
Історичними стали графічні начерки художника: «Біля ремонтної майстерні колгоспу «Україна» (1974), «Хата Героя Радянського Союзу Григорія Кагамлика» (1967), «Бічний фасад Полтавського краєзнавчого музею» (1970), «Чорнухи. Сільськогосподарська авіація» (1972), «КрАЗ – 221», «Гарний улов. Градизький рибколгосп «Прибій», рибалка А.Т. Швачка»
(1962). Художник не оминув своєю увагою і відбудовний період у Полтаві. Ця тема простежується у роботах: «Біля 10-ї школи. Полтава. Будівництво», «Біля ЦУМу асфальтують». Відтворив святкове і буденне життя міста у творах: «Міська ялинка» (1967), «Біля діорами «Полтавська битва» в музеї» (1959), «Діти біля пам’ятника Слави» (1959). Подорожуючи, завжди змальовував антураж, який його захоплював: «Університет на Ленінських горах» (1959), «Москва. Годування голубів біля виставкової зали» (1959),
«Москва. Трамплін» (1959), «Виставка друзів» (1960). 
У роботах, виконаних пензлем і тушшю, Павлюченко показує вправність в оперуванні плямою. Природне відчуття гармонії, у купі з майстерним володінням цим графічним прийомом, допомагало йому створювати «живі», характерні образи. В них Володимир Євгенович, так само вправно, як і в олівцевих роботах, проявив себе як майстер психологічного портрету. Його пензлю належать портрети героїв війни та праці, земляків, простих людей: «Портрет жінки» (1960), «Сидоренко М.М. готує Галю Сліпець помічником майстра цеху у м. Миргороді» (1959),
«Передовик виробництва», «Опішня. Шура Острянин – рисувальниця»,
«Михайло Михайлович Базильєв – колишній в’язень Бухенвальду та інших
таборів смерті» (1971), «Художник із Миргорода Василь Іванович Хитько
(1885-1977)» (1976), «Оператор по дослідженню свердловин Василь
Михайлович Клейко», «Тракторист Іван Бораш» (1954), «Портрет військового» (1964).
Особливе місце у творчості художника займала тема театру. Окрім декорацій, Павлюченко створив багато портретів акторів та театральних діячів. Серед них: «Вистава «Вільний художник». Чижов – Мощенко, Паша – Дехталенко», «Артистка Галина Некряч у виставі «Мати», «Вистава «Інтервенція». Бондаренко – заслужений артист УРСР Г.М. Лазарев»,
«Каптенармус – артист Клюка» (1964), «Панова – артистка А. Блінова» (1970), «Професор Горностаєв – артист Ю. Захарін» (1964), «П. Кривобоков – артист Пікалов» (1964), «Вистава «Небезпечна професія». Ніна – артистка Л. Сухова», «Вистава «Небезпечна професія». Ганс Вебер – артист Я. Орлов», «Сцена з вистави про епоху Петра I. Козак і преображенець»,
«Кінодраматург Петро Лубенський» (1962), «Олег Жмурих – артист С. Терейновський» (1965) та інші.
Універсальність Павлюченко як художника проявилася в майстерному володінні різними техніками. Серед його кольорових графічних творів, що належать Полтавському художньому музею, є робота, виконана у техніці акварелі: «м. Київ. IV Конгрес ВФ ДМ 20. VIII/ 1957 р. Студентка Біра Сагані. м. Бомбей» (1957), яка характеризує Павлюченка як талановитого
аквареліста. У техніці гуаші він виконав твір плакатного типу «Макулатура», зміст якого розкриває соціально значущу для суспільства тему людей з
особливими потребами.
Приємно, що художник, залишив по собі також і графічні автопортрети, які допомагають нам зрозуміти характер самого Володимира Євгеновича.
Автопортрет. Папір,туш
Автопортрет. Папір,туш
Автопортрет. Ополченець
Автопортрет у касці. Ополченець
«Автопортрет» 1960-го року виконано у техніці гризайль тушшю. «Автопортрет у касці. Ополченець» 1981-го року зроблений вугіллям та крейдою.
Художник-фронтовик Володимир Євгенович Павлюченко був лагідним, довірливим, правдолюбним чоловіком; ніколи не забував про рідних і завжди знаходив прекрасне в буденному. За життя встиг зробити багато: портрети, пейзажі, натюрморти, батальні полотна, сюжетні малюнки, етюди, ескізи, інкрустації, замальовки… Він не тримав дома свої роботи, здебільшого дарував друзям, школам, музеям.
Художника не стало 10 листопада 2008 року, але він продовжує жити у своїх творах.
Неможливо залишитися байдужим, заглиблюючись у сюжети його художніх робіт: натюрмортів, пейзажів, портретів. Його твори спонукають до співчуття, насичені любов’ю до людей і життя, відрізняються правдивістю, щирістю почуттів, теплотою, вони виховують любов до землі, до її неповторних за своєю красою і значенням куточків.
Твори Володимира Павлюченка експонувалися на виставках в Польщі та Болгарії, він брав участь у союзних, республіканських, обласних та міських виставках. Персональні виставки проходили у Полтавському педагогічному інституті, Полтавській філармонії, Полтавському обласному музично-драматичному театрі імені Миколи Гоголя та інших закладах.
Роботи художника зберігаються у музеях Полтави, Лубен, Великих Сорочинець, закладах культури, середніх школах, редакціях, різноманітних установах, приватних колекціях, а його олівцеві портрети однополчан зберігаються у багатьох сімейних архівах колишнього СРСР.
Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка пишається тим, що до його зібрання входять живописні та графічні роботи нашого земляка, художника-фронтовика Володимира Євгеновича Павлюченка.
Лариса Сідак, науковий співробітник
В.Є. Павлюченко демонструє панно "Шевченко Т.Г." з віршами поета А.Є. Пашка
В.Є. Павлюченко демонструє панно “Шевченко Т.Г.” з віршами поета А.Є. Пашка
В.Є. Павлюченко із сином та онуком
В.Є. Павлюченко із зятем Сергієм та улюбленим онуком Миколою