Олексій Іванович Ямбих

14
Олексій Іванович Ямбих з’явився на світ 30 березня 1942 року в селі Макарцівка, що на Полтавщині. Фахову освіту здобув у харківському художньо-промисловому інституті, навчання в якому припало на 1965-1970-ті роки. На початку 70-х розпочав виставкову діяльність. Таким чином, формування митця та його перші самостійні творчі кроки співпадають з періодом затяжної економічної стагнації.

Епоха застою охопила тоді усі прошарки суспільства. Негативно позначилась вона і на діячах мистецтва. Атмосфера подвійних стандартів, яка панувала у суспільному житті, вимагала від художника офіційного підтвердження доцільності свого існування, яке, за діючою системою, полягало у виправданні політичної неспроможності керівних органів держави. Тому найпоширенішими сюжетами були ті, що відображали героїчний поступ соціалістичного ладу. У ранніх творах Олексію Ямбиху не вдалося уникнути тогочасних художніх тенденцій. Демонструючи на виставках картини, такі, як “Монтажник-висотник” (1973), “На будівництві” (1974), “Праця будівельників” (1974), він разом з тим, прагне знайти свій шлях у мистецтві.

Уже на початку 80-х, ще залишаючись у межах фігуративного мистецтва, Олексій Ямбих вже впевнено демонструє власний творчий почерк, який особливо помітний в одному з найкращих його творів цього періоду – “Лучниця” (1982. ПХМ). У цій картині він досягає яскравого символічного звучання. Його Лучниця не просто вродлива, спортивної статури дівчина, вона уособлює молодість і чистоту юної душі, на якій лежить відбиток сурової життєвої дійсності з її неоптимістичними реаліями, що обв’язково змусять йти на компроміс або боротися, здобувати душевні рубці або бути розчавленим системою. Юність же сповнена романтичних настроїв, ентузіазму, рішучості до дії за втілення мрій, ще не відає поразок і не знає перешкод. Світлі ноти юності підкреслені загальним колоритом роботи зі значною перевагою білих, з мінливим віддтінком, барв.

Для художників так званого покоління “дітей війни”, до якого належить Олексій Ямбих, однією із хвилюючих тем була тема минулої війни.

Сторінки пережитого разом з героями Другої світової війни О. Ямбих вітлив у картині “Спогади ветерана” (1982).

Наприкінці 80-х тематика творчості художника зазнає значної модифікації, помітно зростає і амплітуда його пошуків у галузі форми. У центрі його уваги тепер постає духовність, яка, на переконання  митця, притаманна усім людям без винятку, і лише прояв її буває різний. Живописець-монументаліст, він і у станковій картині прагне до сюжету об’єднавчого характеру, який знаходить, перш за все, у біблійному слові. Віддаючи перевагу релігійній темі у власному індивідуальному трактуванні, художник створює полотна, які викликають стійкі асоціації з іконами. Вони розраховані на активну внутрішню роботу глядача, проникнення до його латентного світу. Для Олексія Ямбиха релігія – це гармонія розуму і емоцій, вона є  тим позитивним джерелом, в якому сам художник черпає натхнення, і в якому бачить сенс існування людини.

Художня мова митця складна: вона увібрала пластичну виразність жестів проторенесансу, тендітність і беззахисність образів примітиву та натхненну силу барвистих симфоній безпредметного світу абстракціонізму, за допомогою яких митець створив  свій неповторний синтетичний стиль. Основою зображення у творах художника виступає колір, який служить домінантою у формуванні завершеного образу. Саме через колір, через тонку градацію тонів у межах локальних плям, їх взаємодію чи протиставлення він примушує відчувати той позитивний заряд, який несуть його роботи. Подекуди майстерно вибудований площинний простір переростає межі однієї картини, втілюючись у диптиху (“Ранок. День” (2005) чи триптиху (“Далі” (2008).

Характерною ознакою творчості художника є вправне володіння барвою. Грою світла й тіні, немов у вишитій білим по білому сорочці, звучать його довершені полотна “Марія” (2005) та “Апостол Яків” (1999).

В середині першого десятиліття ХХІ cт. художник, усу ще лишаючись у межах випробуваного часом стилю, в окремих роботах відходить від безпредметності і ірреальних зображень, ніби повертаючись до відтворення природно точних форм тіла (“Присвята художникові Пікассо” (2005), майже чистого народного примітиву ( “Біля криниці” (2004) та виваженого колориту українського декоративізму (“Покрова” (2004).

8 червня 2015 року пішов у засвіти полтавський, точніше рибцівський, філософ – живописець Олексій Ямбих.