Музейний проект “Снился мне сад в подвенечном уборе…”

40

Музейний проект “Снился мне сад в подвенечном уборе…”

 

Проект"Снился мне сад в подвенечном уборе..."
Проект”Снился мне сад в подвенечном уборе…”

Полтавський художній музей (галерея мистецтв) ім. Миколи Ярошенка представляє проект “Снился мне сад в подвенечном уборе…”, в рамках якого відбудеться концерт, вечір німого кіно та показ колекції одягу в стилі модерн. Муза проекту – Віра Холодна. Народжена 1893 року у Полтаві, в сім’ї гімназичного вчителя Василя Левченка та випускниці інституту шляхетних дівчат Катерини Слепцової, Віра з дворічного віку жила і виховувалася в Москві, куди переїхала родина. Левченки приймали гостей, влаштовували вечори, на яких, згідно з модою тих років, грали в шаради та “живі картини”, у яких дівчинка дуже любила брати участь. Віра, як і батько, відмінно співала, рано навчилася читати та старанно шукала в прочитаному теми для “живих картин”, які, за відсутності гостей, розігру­вала зі своїми ляльками.

Майбутня королева німого кіно навчалась у гімназії, рік – у балетному училищі Большого театру,  від­відувала гурток молодих артистів Московського художнього театру, де брала уроки акторської майстерності, а також ходила на вистави, концер­ти, захоплювалася грою на фортепіано. У 1908 р. сталася подія, яка повністю перевернула її життя: до Моск­ви приїхала велика російська актриса В. Комісаржевська, від гри якої Віра була в захваті. Виявляється, треба на сцені не грати, а жити на ній! Ко­місаржевська жила. Дівчина була під таким враженням від гри актриси, що кілька днів навіть не чула, коли до неї зверталися, тому перелякані родичі викликали лікаря. Той сказав, що в юної особи дуже тонка психічна орга­нізація і порекомендував для її зміцнення займатися спортом. Тоді ж Віра побачила гру неперевершеної данської актриси Асти Нільсен у фільмі “Безодня” (1910), і остаточно визначилась із вибором професії.

У 1910 році Віра успішно закінчила гімназію і на випускному балу познайомилася з молодим юристом Володимиром Григоровичем Холодним. Це було кохання з першого погляду, яке увінчалось весіллям і  витримало усі випробування. Незважаючи на те, що біля Віри завжди було чимало прихильників, –  нею, наприклад захоплювались і Бунін, і Олексій Толстой, і Вертинський, – вона завжди зберігала вірність чоловікові.

Уперше Віру Холодну зняв режисер В. Гардін у масовці фільму «Анна Каренина». Гардін у Вірі Холодній акторського таланту не розгледів, його здивувала і зачарувала її краса. Дійсно, з першого погляду Віра справляла враження красивої натурщиці. Вона відрізнялася від тих актрис, до яких звикли і яких не помічали глядачі, зосереджуючи свою увагу на головному акторові-чоловіку. Вона не жестикулювала відчайдушно, намагаючись поривчастими рухами передати свій стан, не водила шалено очима, не метушилася, намагаючись попасти в кадр до героя. Вона позувала, демонструючи себе, незалежно від того, що оточувало її в кадрі. І за такої обстановки єдиний поворот голови, єдиний ледве помітний рух пальців означали більше, ніж суєта і метушня всіх інших. Віра приковувала глядача до себе з самого початку стрічки, і він, заворожений, знову чекав її появи, спостерігаючи не за сюжетом, а за актрисою.

По-справжньому “відкрив” актрису для кіно Євген Бауер, знявши її в головній ролі у фільмі “Песнь торжествующей любви”. Стрічка за участю молодої, ще нікому невідомої акторки, стає справжньою сенсацією. Віра Холодна стала зіркою миттєво — бо чи можна було залишатись байдужим до  ніжних рухів її переконливих героїнь? Темноволоса красуня з ніжною білою шкірою, великими сірими очима і надзвичайно густими і довгими віями, зазирала прямо в душу і від цього, здавалося, змінювався весь світ навколо. Дуже вродлива, витончена, з манерами справжньої аристократки, здавалося, ніхто не зрівняється з нею в красі, таланті, й так повинно було бути завжди. Однак доля вирішила інакше. Зірці німого кіно було всього 26 років, коли вона померла в Одесі від «іспанки»  — особливої форми грипу, яка ускладнилася запаленням легенів.

Віра Холод­на пробула на екрані лише чотири роки і знялася  у  понад 50-ти фільмах, з яких збереглось лише п′ять — “Дети века”, “Миражи”, “Жизнь за жизнь”, “Молчи, грусть.. молчи”, “Последнее танго”.

Кожен фільм з В. Холодною був приречений на успіх. Закордонні та російські режисери пропонували актрисі величезні гонорари, аби тільки вона погодилася зніматися. Успіх у глядачів був шалений. У Харкові, на­приклад, вони зірвали двері в кінотеатрі “Ампір”, розбили вікна, щоб тільки дістатися до залу, адміністрації довелося викликати кінних драгунів. Коли ж актриса виходила з кіностудії, її зустрічав тисячний натовп, і вона терп­ляче роздавала автографи. Сама В. Холодна дуже дивувалася несподіваній реакції людей. Актриса перевдягалася, щоб ніхто її не міг впізнати.

Віра Холодна була законодавицею моди. Вона сама вигадувала собі моделі суконь, підбирала тканини, сама прикрашала капелюшок… Листівки з її зображеннями у різному вбранні випускаються величезними тиражами. Були серії листівок – Віра Холодна у хутрах, у циганських вбраннях, у чоловічому одязі, у відкритих вечірніх сукнях, у різноманітних капелюшках… Її фантазія проявлялася навіть у виборі парфумів: прямо на шкірі змішувала два аромати – “Троянд Жанміно” і “Кеши” Аткінсона, щоб виходив тільки її особливий ніжний гіркувато-солодкий запах.

Марина Попкова