Микола Петрович Глущенко

26

Микола Петрович Глущенко (1901-1977) – видатний український живописець, який здобув світову славу. Художник належав до кола тих прогресивних українців, які за умов відсутності державності стали мостом між українською та європейською культурами.

М. Глущенко народився у селянській родині м. Новомосковська Катеринославської губернії 17 вересня 1901 року. Нащадок козацього роду провів дитинство на неприборканих порогах Запорожжя, виховувся на легендах і піснях. Після смерті батька він із матір’ю переїхав до Юзівки (Донецька), де у 1918 році закінчив комерційну школу та планував вступити до Харківської вищої технічної школи, але долю змінив вир війни. 18-літнім Миколу мобілізували до армії Денікіна, у складі якої на території Польщі був інтернований до Щелківського табору, звідти Глущенко втік до Берліна.

Там талановитого юнака морально й матеріально підтримали гетьман П. Скоропадський, професор Р.Смаль-Стоцький, письменник В. Винниченко, що дало змогу здобути освіту у приватній художній школі та Вищій школі образотворчого мистецтва. На цей час припало знайомство Миколи Глущенка з Олександром Довженком, який тоді працював в українському консульстві та студіював живопис у Геккеля. Довженко допоміг Глущенкові отримати паспорт громадянина СРСР, і, за деякими даними, саме Олександр Довженко являв “довгу руку Москви”, яка допомогла завербувати Глущенка для роботи на радянську розвідку – і Микола Петрович став розвідником на прізвисько “Ярема”.

Потім була Франція, жив у містечку Мужен поблизу Канн у В. Винниченка, про якого Микола Петрович казав: “Ніякий він не націоналіст, а абсолютно європейська людина, дуже красива, елегантна, порядна, темпераментна”. Вони з Винниченком – два хулігани: не сприймали Пікассо й під час його виставки закидали його гнилими яблуками та яйцями; організували перший нудистський пляж у Парижі.

Згодом художник переїхав до Парижа. На вул. Волонтерів, 23 мав ательє, на вогник якого приходили ерцгерцог Вільгельм фон Габсбург, він же полковник УСС Василь Вишиваний; один із лідерів ОУН інженер Дмитро Андрієвський, І. Бунін.

М. Глущенко був прекрасно освіченою, широко обізнаною людиною з манерами аристократа. В товаристві він завжди був у центрі уваги. Паризький критик так написав про художника у 1935 році: “Глущенко з чудовою статурою, весь із м’язів – не лише художник, а й чемпіон з легкої атлетики. Як пловець, він дивує навіть болеарців, які виросли на морі. Він запливає в море так далеко, що зі зворотною дорогою відстань становила до восьми кілометрів. А ввечері, одягаючи смокінг, він перетворювався на світську людину на обідах у міжнародному товаристві у своєму готелі”. Додам, що і в 70 років М. Глущенко перепливав Дніпро і чарував жінок.
Серед шанувальників живопису знайшов Глущенко своє романтичне кохання, одружився, згодом став батьком двох дітей. Десять персональних виставок у Парижі, знайомство з Пабло Пікассо й Анрі Матіссом, його твори на виставках експонуються поруч з картинами цих майстрів. Світовий успіх прийшов до майстра пензля: твори Миколи Петровича – від неокласицизму до легкого експресійного рисунку французького напрямку: “Картярі”, “Процесія”, “Музикант”, “Ранок” – з великим успіхом побували на виставках різних країн.

 

 

 

 

 

 

 

Спочатку він мав добувати інформацію про “ворожу діяльність і наміри закордонних антирадянських та націоналістичних організацій”. У досьє на “Ярему” сказано, що за період проживання у Франції та Німеччині виконав ряд складних завдань із добування науково-технічної інформації оборонного характеру. Як наслідок, радянська розвідка одержала цілком таємні креслення на 205 видів військової техніки, зокрема авіаційні двигуни для винищувачів. За допомогою “Яреми” іноземний відділ державної безпеки залучив до шпигунської роботи кількох впливових діячів закордонних антирадянських націоналістичних організацій, що допомогло в роботі проти українського руху. 1934 р. Глущенко на замовлення влади створив портрети “червоних” письменників Анрі Барбюса та Ромена Роллана. Якби про Миколу Петровича зняли художній фільм, то агент Ярема виявився б, судячи зі спогадів його сучасників, не менш колоритним, аніж Джеймс Бонд.

Художник багато разів просився на Україну, але керівництво відмовляло. Нарешті, у липні 1936 року Микола Петрович із дружиною та сином повернувся до Москви. Професіонал-розвідник, знаний художник одержав квартиру у комуналці аж із 9 квадратів. Та на душі було сонячно, бо сподівався віддатися мистецтву… 1937 року він був арештований, йому порекомендували забути все французьке.
17 квітня 1940 року “Ярема” виїхав у складі делегації Всесоюзного товариства культурних зв’язків до Німеччини, де Глущенко мав завдання – організувати паралельно дві виставки – німецького образотворчого мистецтва у Москві та народної творчості СРСР у Берліні. В останній день роботи виставки у Берліні лише на кілька хвилин перетнулися Глущенко та Гітлер. Захід відвідав фюрер і вище керівництво Рейху. Гітлер оглянув роботи, уважно подивився на Миколу Петровича і пішов. Потім, звертаючись до М. Глущенка, Ріббентроп сказав, що Гітлер високо цінує його талант, вважає одним із найкращих пейзажистів у Європі і на пам’ять дарує альбом власних акварельних робіт і нагороджує почесною грамотою. Про роботи Гітлера Глущенко говорив, що вони абсолютно професійні.
Після повернення в Москву Глущенко передав альбом керівництву розвідки. Потім познайомитися з творчістю Гітлера побажав Сталін. До Глущенка альбом повернувся тільки через півтора роки. Після смерті художника у 1977 році, його дружина начебто віддала альбом в Міністерство культури для ознайомлення, звідки він перекочував у Раду міністрів. Зрештою, до наших днів з усього альбому дійшла лише копія одного акварельного малюнка Гітлера.
М. Глущенко провів ряд конспіративних зустрічей і добув вельми цінну інформацію, на основі якої було підготовлено доповідну записку вищому керівництву країни. У Державному архіві СБУ зберігається копія цього документа, доповідна з матеріалами “Яреми” писалася Сталіну 10 червня 1940 року. Там доводиться, що не зважаючи на підписаний із Німеччиною договір про дружбу, країна готується до війни з СРСР. У травні 1989 року газета “Правда” писала, що легендарний Ріхард Зорге 18 листопада 1940 року повідомив Центр радіограмою з Японії про можливість нападу Німеччини на СРСР, а Глущенко – на п’ять місяців раніше.
Війна поклала кінець шпигунській кар’єрі Глущенка. У 1944 році уже визнаний майстер, Глущенко нарешті зміг переїхати до Києва і присвятив решту життя творчості. Микола Глущенко жив у Києві на Великій Житомирській та працював за покликанням. Його майстерня розмістилася на горішньому поверсі найвищого на Хрещатику “московського” будинку, що дивиться фасадом на вулицю Богдана Хмельницького. У нього були вишукані альбоми з образотворчого мистецтва та український куточок — диван, тканий килимок, опішнянська, косівська вази з сухими квітами. У майстерні він обов’язково пригощав кавою, дивовижним шоколадом. Він любив свої роботи, але всім дарував їх дуже щедро.

 

 

 

 

 

 

 

Надзвичайно дисциплінований і вимогливий до себе він щодня о 9-й був у майстерні. Завдяки цьому створив понад 10 тис. художніх творів, за кількістю створених полотен перше місце в світі посідає Пікассо, друге – Глущенко. Серед полотен найбільше поетичних пейзажів України.
Сам митець говорив “…Я обожнюю природу. В ній, на мою думку, частка історії народу, його моральність. Ми повинні передати наступним поколінням красу, якою так щедро наділила нас наша земля. Переконаний, що пейзаж чи не найпатріотичніший жанр…”.

Закоханий у пейзажі художника Максим Рильський писав: “Коли дивлюсь на речі Глущенка, присвячені ним улюбленій Конча-Заспі, то не раз ловлю себе на думці: та отут же саме я блукав, під цією-от мрійною березою відпочивав, розмовляючи з друзями, цією стежкою йшов самітно, тихенько співаючи… Вода, – а вода, це, як кажуть, один із “каменів спотикання” для художника, – вода, змальована Глущенком, раз у раз примушує мене, затятого рибалку, подумати про вудочку, скрикнути вголос: “Отут, мабуть, здорово ловиться краснопір!”
Заворожений пейзажем Глущенка “Вітер”, Михайло Стельмах зронив: “Вітер так був виписаний, що, здавалося, його можна було обійняти”. 1950 року художник виспівав пейзаж “Київська осінь”.
Він мав 59 персональних виставок, майже всі столиці світу на вернісажах демонстрували полотна українця. Від 1946 року Микола Глущенко заслужений діяч мистецтв УРСР. У 1972 році він став лауреатом Шевченківської премії, через 4 роки – народним художником СРСР. Втім, маестро визнавав тільки свій ранній і пізній періоди, найплідніший зрілий час – це вимушене оспівування радянщини. Незадовго до смерті Микола Петрович відібрав 250 полотен, виконаних у 50-ті роки, та попросив дружину їх спалити. Прохання автора не було виконане – картини були знайдені в майстерні, Міністерство культури передало їх на збереження в музей без права експонування.

У збірці Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка зберігається 41 твір цього яскравого представника українського імпресіонізму.