Мідне литво у християнській традиції

127

Інтеграція України до світового співтовариства супроводжується складним і багатоаспектним процесом відродження національної свідомості та історичної пам’яті народу. В його основі – звернення до історичних витоків, відновлення традицій і духовних цінностей нації. Важливу роль у цьому процесі відіграють не лише музеї, а й приватні колекції, які через зміну державної ідеології стають відкритими широкому українському загалу. Вони, з одного боку, відкривають можливість заповнення малодослідженими сторінками української історії й культури, а з іншого – зумовлюють формування принципово нових, релігійно та політично незаангажованих підходів до питань, пов’язаних зі специфікою становлення й сучасною своєрідністю української культури. Серед феноменів, які на перший погляд видаються знайомими та зрозумілими не тільки науковцям, а й значній частині українського народу, одне з провідних місць посідають хрест і подорожня ікона. Адже кожна іконна лавка заповнена великою кількістю хрестів, невеличкими нагрудними образками та дорожніми образами. Крім того, усі згадані речі має чи не кожен українець: нагрудні ікони й хрести, виготовлені з дерева або дорогоцінних металів, слугують чи не найпоширенішою прикрасою як у чоловіків, так і жінок, а подорожні ікони-складники є практично в кожному українському автомобілі. Невеликі за розміром хрести й образи, як свідчать історичні пам’ятки, широко використовувалися не лише сьогодні, а й усі попередні історичні періоди.
22 листопада у прес-центрі музею відкрито виставку «Мідне литво у християнській традиції» з колекції полтавського видавця, мецената Олексія Петренка. Експонати зібрані колекціонером протягом десяти років. До уваги відвідувачів представлено близько 400 наперсних і натільних хрестів, 49 литих ікон, а також складні, енколпіони та кіотні хрести. Найстаріші з них датовані ХІV ст., найновіші – початком ХХ ст.
Традиція виготовлення литих мідних ювелірних прикрас склалася ще в дохристиянську епоху. У 988 році князь Володимир Великий запровадив у Київській Русі нову віру, яка не тільки вимагала внутрішньої перебудови людини, а й передбачала зовнішнє вираження. Тому разом із християнством з Візантії прийшло й церковне мистецтво, будь-яка декоративна деталь якого була глибоко символічною. Першим символом віри для вчорашнього язичника став натільний хрест (тільник), який він отримував при хрещенні. Археологічні розкопки свідчать, що натільні хрестики спочатку масово завозили з Візантії. Але вже за кілька десятиліть власне виробництво хрестиків набуло достатнього розмаху. Фантазія майстрів-ливарників була безмежною – тільник мав десятки різноманітних форм. В експозиції представлені хрести типів «розп’яття», «листок», «штурвал».
Наперсний хрест носять на грудях (персах) на шнурі чи ланцюжку, одягнутому навколо шиї. Попередником наперсного хреста є енколпіон. Енколпіони спочатку мали форму шухлядки, пізніше – складаного хреста. В них зберігали частинки мощей, а в епоху гонінь – списки священних християнських книг. На виставці представлено два такі предмети.
Кіотний хрест не призначений для носіння на тілі і має значно більший розмір. Такі хрести розміщували вдома серед ікон або ж врізали в дерев’яні хрести на могилах чи дорогах, у святих місцях тощо.
Мідні литі ікони невеликого розміру, легко відтворювані за зразком, були зручні як при виробництві, так і у використанні. Вони мали більш ужиткове призначення, ніж мальовані – їх носили на грудях, брали з собою в дорогу або ж підвішували до окладів шанованих ікон.
 «Образ чистий, гідний шанування»… «Молитва, втілена в металі»…Цими словами можна визначити створені давніми майстрами предмети особистого благочестя – наймасовіше джерело для характеристики впливу християнської культури на населення України ХІV – початку ХХ ст.