Мелодії танго у Художньому музеї

314
Наступного року Полтавському художньому музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка виповниться 100 років. З цієї нагоди започатковано низку проектів,  заплановано чимало різноманітних культурно-мистецьких заходів.
У серпні відбулась презентація музейного проекту «Музичні вечори у Художньому музеї», спрямованого на  популяризацію культурної спадщини шляхом об’єднання можливостей музею і музикантів. Автори ідеї  – директор музею, заслужений працівник культури України Ольга Курчакова і викладач Полтавського музичного училища імені М.В. Лисенка Марина  Попкова. Під час музичних вечорів відбуватиметься спілкування музикантів, співаків, композиторів зі слухачами, без зайвої пафосності та урочистості, у дружній атмосфері «домашнього» концерту. Під час першого вечора – авторського концерту Владислава Солодовникова «Імпульс імпровізу» – молодий композитор і виконавець невимушено спілкувався із глядачами, розповідав про процес створення музики, стилі, в яких працює, знайомив зі своєю творчістю. Публіка захоплено сприймала музичне дійство, супроводжуючи виступи автора тривалими оплесками.
Другий концерт у рамках музейного проекту відбувся 4 жовтня. На «Вечорі мелодій танго» глядачі познайомились з молодими виконавцями – колишніми полтавцями, а нині киянами – Олексієм Німчиним і Андрієм Борецьким. Обидва – випускники Полтавського музичного училища імені М.В. Лисенка: Олексій – по класу баяна (викладач Юрій Михайловський), Андрій – по класу скрипки (викладач Володимир Годунов). Обидва продовжують навчання за обраним фахом на третьому курсі Національної музичної академії імені П.І. Чайковського.
Олексій – лауреат Всеукраїнського конкурсу «Провесінь» у Кропивницькому, Міжнародного конкурсу «Caspi Art» у Туреччині. Концертмейстер школи при Національному хореографічному ансамблі імені Павла Вірського.
Андрій Борецький – лауреат Всеукраїнського конкурсу скрипалів у Дніпропетровську, лауреат XIII Відкритого конкурсу молодих музикантів-виконавців «Харківські асамблеї». Артист  камерного ансамблю  “Артехатта” під керівництвом Мирослави Которович.
Обидва виконавці добре знайомі з Полтавським художнім музеєм (галереєю мистецтв) імені Миколи Ярошенка і як відвідувачі, і як учасники мистецьких заходів. Вважають його чудовим, атмосферним місцем, у якому, іноді здається, зупинився час, де так багато творів старовинного мистецтва, справжніх скарбів, а іноді дивишся на впровадження інтерактивних заходів, нових технологій і розумієш, що це  сучасний музейний заклад, спрямований у майбутнє. Наприклад, нещодавно презентували технологію доповненої реальності – наводиш смартфон на картину і отримуєш усю цікаву інформацію. Крім того, в музеї  чимало цікавих музичних заходів. Взагалі музика в музеї, на глибоке переконання Олексія Німчина і Андрія Борецького, має звучати, бо по-перше, вона є частиною культурно-мистецького надбання людства. По-друге, якщо образотворче мистецтво передає  предметний світ у конкретних зримих образах, то музика, як ніяке інше мистецтво, може найбільш прямо і безпосередньо, найбільш повно і глибоко передати внутрішній світ людини найтонші порухи його душі, складну гаму почуттів, настроїв, переживань. Музика, так само як література і живопис, розширює  знайомство людини з навколишнім світом, допомагає краще зрозуміти історію, перейнятися духом тієї чи іншої епохи.
Обидва виконавці – учасники багатьох музичних фестивалів та проектів, відкриті до усього нового. Тому не дивно, що вони радо відгукнулись на пропозицію взяти участь у проекті Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка і подарувати полтавцям зустріч з музичним мистецтвом. Програму обирали самостійно. Чому танго?  Бо вважають, що танго, багатогранне і яскраве, як вулиці його рідного міста Буенос-Айреса. Тому, що танго – музика, яка приносить радість, змушує думати. І, мабуть тому, що це – музика, яка варта того, щоб послухати хоча б раз в житті, щоб потім назавжди закохатися … У кожного є своє танго, таке, як він його бачить, чує і відчуває.
У програмі вечора також взяли участь студенти та викладачі спортивно-танцювального центру «Діамант», які сприяють популяризації соціального танго – танго імпровізаційного, саме цим воно і відрізняється від класичного. Соціальне танго набуває усе більшої популярності у світі. Мрія керівника центру Павла Миронова  і викладача аргентинського танго Лариси Шишкової – навчити якомога більше охочих танцювати цей чудовий танець, і щоб у Полтаві традиційними стали мілонги – танго-дискотеки.
Вечір мелодій танго вмістив  дванадцять танго: данського композитора Якоба Гаде,  легендарного аргентинця Астора П’яццолли та уругвайського композитора Херардо Родрігеса. Танго – це не тільки пристрасний танець, який створили наприкінці ХІХ ст. емігранти в Буенос-Айресі, але й музика повна чуттєвості, замішана на любові та ревнощах. Завдяки імпровізації танго, що увібрало в себе африканські танцювальні мотиви, кубинську хабанеру та креольську мілонгу, завоювало популярність спочатку в Аргентині, Європі, а потім полонило увесь світ. Пройшовши еволюцію від непристойного та забороненого до вишуканого й аристократичного, танго продовжує поповнювати лави своїх шанувальників. 2009 року ЮНЕСКО визнало танго нематеріальним культурним спадком усього людства.
Ретельно продумана програма дозволила глядачам здійснити подорож у часі, разом із виконавцями зануритися у світ нестримних пристрастей, отримати насолоду від зустрічі з чудовою музикою і переконатись, що танго буває різним: яскравим і чуттєвим, ніжним і сентиментальним, легким і грайливим.
У концерті чудо запального та експресивного танго творилося просто на очах: з глядацьких місць на імпровізовану сцену виходили тангерос клубу «Діамант» і заворожували глядачів магічним мистецтвом дивовижного та загадкового танцю.
Особливе захоплення викликали твори  El Gran Ástor – «Великого Астора» П’яццолли – родоначальника стилю та жанру „танго нуово” – самостійної інструментальної п’єси, що поєднує риси автентичного народного аргентинського танцю, джазу та академічної музики. Кульмінацією концерту став відомий цикл  з чотирьох танго-композицій «Пори року у Буенос-Айресі», який поєднав у собі всю унікальність і характерні особливості творчості композитора. «Пори року» П’яццолли – це не «пори року» у класичному розумінні (як зміна сезонів). На відміну від Антоніо Вівальді, у якого головним героєм є природа, її зміни і музична проекція цих змін, у Астора П’яццолли діючий персонаж –  людина, житель Буенос-Айреса, що прогулюється містом і за один вечір емоційно переживає усі «пори року», усі періоди життя, його радості і печалі, які слухач відповідно переживає разом із виконавцями. Присутня і алюзія з людською долею – різний вік людини, від народження до смерті. «Моя музика – це просто новий спосіб відчуття мого міста», – писав композитор. У цій музиці П’яццолла підняв танго до рівня сповідальної поеми.
Стиль, неймовірна енергетика молодих обдарованих музикантів,  художнє та професійне виконання в елегантному обрамленні  викликали неабиякий інтерес у публіки і супроводжувались шаленими оплесками. На біс Олексій Німчин та Андрій Борецький музиканти заграли «Libertango», напружений пульс якого впізнаєш з перших звуків, твір який найкраще представляє композитора Астора П’яццоллу.
Настрій у всіх і в залі, і на імпровізованій сцені залишився святково-піднесений. Яскраві, прекрасні, сповнені любові до життя, часом сумні, але не песимістичні мелодії,  нікого не залишили байдужим.
Марина Попкова