Ісаак Левітан: “природу копіювати не треба, але треба відчути її суть і звільнити від випадковостей”

51
У 2020 році виповнюється 160 років від дня народження видатного художника-передвижника, творця «пейзажу настрою» Ісаака Левітана (1860-1900). Він прожив недовге життя, але це не завадило йому зробити свій унікальний внесок до всесвітньої мистецької скарбниці. Відвертість і щирість привніс він у художній простір кінця XIX століття. Саме на його полотнах скромна природа набула сакрального змісту. Творчість Левітана мала великий вплив на розвиток російського та європейського живопису.
Ісаак Ілліч Левітан (1860-1900).
Ісаак Ілліч Левітан (1860-1900).
Ісаак Левітан належить до плеяди художників-передвижників, історія яких починається у 1863 році з відкритого протистояння Академії та мистецтву, далекому від дійсності. Своєю творчістю передвижники демонстрували, що ідейна сторона мистецького процесу вища за естетичну. Метою ставили – демократизацію і широку пропаганду образотворчого мистецтва, суспільно-естетичну просвіту народних мас. За для цього було започатковане Товариство пересувних художніх виставок, яке ініціювало проведення виставок в культурних осередках XIX століття: Москві, Києві, Харкові, Полтаві та інших містах.
Группа членів Товариства пересувних художніх виставок (1886). Сидять (див. зліва) С.М. Аммосов, О.О. Кісельов, М.В. Нєврєв, В.Є. Маковський, А.Д. Літовченко, І.М. Прянішніков, К.В. Лемох, І.М. Крамський, І.Є. Репін, Іванов (службовець), М.Є. Маковський. Стоять (див. зліва): Г.Г. Мясоєдов, К.О. Савицький, В.Д. Полєнов, Ю.Ю. Волков, В.І. Суриков, І.І. Шишкін, М.О. Ярошенко, П.О. Брюлов, О.К. Бєгров.
Группа членів Товариства пересувних художніх виставок (1886). Сидять (див. зліва) С.М. Аммосов, О.О. Кісельов, М.В. Нєврєв, В.Є. Маковський, А.Д. Літовченко, І.М. Прянішніков, К.В. Лемох, І.М. Крамський, І.Є. Репін, Іванов (службовець), М.Є. Маковський. Стоять (див. зліва): Г.Г. Мясоєдов, К.О. Савицький, В.Д. Полєнов, Ю.Ю. Волков, В.І. Суриков, І.І. Шишкін, М.О. Ярошенко, П.О. Брюлов, О.К. Бєгров.
У різний час членами Товариства були художники  І. Ю. Репін, В. І. Суриков, В. Є. та К. Є. Маковські, І. М. Прянішніков, О. К. Саврасов, І. І. Шишкін, Г. Г. Мясоєдов, К. А. Савицький, А. М. і В. М. Васнєцови, А. І. Куїнджі, В. Д. Полєнов, І. І. Левітан, Н. А. Ярошенко  та ін. Передвижники вплинули на всі сфери художнього життя Російської імперії і подальше формування художніх шкіл і течій.
Історія Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка тісно пов`язана з діяльністю художників-передвижників. Ідея створення художнього музею у Полтаві належала саме нашому земляку – Миколі Олександровичу Ярошенку – рушійній силі та одному з ідейних натхненників Товариства. В основу музейної збірки було покладено його власну колекцію творів художників-передвижників – друзів і колег. Таким чином, завдяки волі та зусиллям М.О. Ярошенка і згідно заповіту його дружини Марії Павлівни Ярошенко, живописні роботи Ісаака Левітана з`явилися у збірці Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка.
Одну з робіт пензля Левітана – літній пейзаж – про яку згадує заступник директора з наукової роботи Центрального Пролетарського музею Полтавщини Я.О. Риженко (1882-1974) у статті  «Музеї» (1927), було втрачено під час Другої світової війни.
Ісаак Лавітан. Етюд «Рання весна». Картон, олія. 16,5х20,5 см. 1892 р. ПХМ ГМ імені Ярошенка.
Ісаак Лавітан. Етюд «Рання весна». Картон, олія. 16,5х20,5 см. 1892 р. ПХМ ГМ імені Ярошенка.
Сьогодні Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка має дві роботи Ісаака Левітана. Одна з них – етюд  «Рання весна» (Картон, олія. 16,5х20,5 см. 1892, Ж 129). На роботі є підпис «Глубокоуважаемой М.П. Ярошенко – И. Левитан. 92». Художник подарував її дружині Ярошенка – Марії Павлівні.
Написаний у реалістичній манері етюд відрізняється особливою м`якістю інтонації. За допомогою тонких перетікань кольорових півтонів художник досягає ілюзії прохолодної вологості. Силуети дерев на задньому плані тануть у серпанку, похмуре небо огортає туманом голе гілля дерев, ми, майже, відчуваємо клубочіння вогкого повітря. Подальше спостереження роботи занурює у стан передчуття бурхливого відродження природи. Простий за композицією етюд настільки емоційно насичений, що породжує палітру почуттів у глядача. В цьому сила і талант Левітана – його надзвичайне вміння не тільки зобразити природу і її стан, а й примусити глядача прожити цей стан під час споглядання твору.
Ісаак Левітан. Етюд «Водяний млин». Папір, олія. 15х26 см. ПХМ ГМ імені Ярошенка.
Ісаак Левітан. Етюд «Водяний млин». Папір, олія. 15х26 см. ПХМ ГМ імені Ярошенка.
Другий етюд Левітана – «Водяний млин» (Папір, олія. 15х26 см. Ж128). Він не мав датування до цього часу. Завдяки дослідженню, вдалося з`ясувати, що твір був написаний художником для картини «Осінь. Млин. Плесо» (Полотно, олія. 41х65. 1888), яка зараз знаходиться у Державній Третьяковській галереї у Москві. Левітан зробив декілька етюдів до цієї картини. Один з них, під назвою «Пейзаж з млином. (Осінь. Млин)» (Папір на картоні, олія. 14,7х21. 1888), знаходиться у збірці будинку-музею Ісаака Левітана у місті Плесо (Росія). Інший, під назвою «Річка»  (Полотно на картоні. 22.6×32. 1888) належить  Державній Третьяковській галереї.
Ісаак Левітан. «Осінь. Млин. Плесо». Полотно, олія. 41х65. 1888. Державна Третьяковська галерея.
Ісаак Левітан. «Осінь. Млин. Плесо». Полотно, олія. 41х65. 1888. Державна Третьяковська галерея.
Ісаак Левітан. Етюд «Пейзаж з млином. (Осінь. Млин)». Папір на картоні, олія. 14,7х21. 1888. Будинок-музей І. Левітана у місті Плесо (Росія).
Ісаак Левітан. Етюд «Пейзаж з млином. (Осінь. Млин)». Папір на картоні, олія. 14,7х21. 1888. Будинок-музей І. Левітана у місті Плесо (Росія).
Ісаак Левітан. Етюд «Річка». Полотно на картоні. 22.6×32. 1888. Державна Третьяковська галерея.
Ісаак Левітан. Етюд «Річка». Полотно на картоні. 22.6×32. 1888. Державна Третьяковська галерея.
Етюд «Водяний млин», що зберігається у Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка, вважався одним з перших підготовчих етюдів до картини. Про це повідомляє Я.О. Риженко у вищезгаданій статті «Музеї». Тож датування етюду могло б відноситися до 1888 року або раніше. І тільки ретельне дослідження біографії Ісаака Левітана дозволяє нам зробити остаточний висновок щодо датування картини. Факти свідчать, що, навесні 1888 року, художник здійснив круїз на пароплаві по річці Ока до Нижнього Новгороду і вище Волгою. Під час подорожі його зачарувала краса маленького, тихого містечка Плесо, яке він того року побачив вперше. Художник вирішив зупинитися там на деякий час, згодом влаштував собі майстерню, куди повертався протягом ще двох років поспіль, влітку. Таким чином, «полтавський» етюд «Водяний млин» міг бути написаний ним тільки у 1888 році, у проміжку часу від моменту першої появи Левітана у Плесо до написання картини «Осінь. Млин. Плесо».
Левітан замислив сюжет картини «Осінь. Млин. Плесо» і поступово підходив до реалізації задуму за допомогою низки етюдів. Навіть з вигляду природи у сюжеті «Водяний млин» зрозуміло, що на полотні зображено перші дні осені. Художник любив осінь, вона була співзвучна його душі. Осінніх пейзажів найбільше у його творчому доробку. «Водяний млин» показує нам природу на зламі сезону, коли літо і осінь тільки починають сперечатися між собою і золотаві верхівки дерев додають пейзажу звучності, яскравості, несподіванки, а, разом з тим, нагадують про невблаганний плин часу.
Ісаак Левітан народився 18 (30 серпня за новим стилем) 1860 року у посаді Кібарти (нині селище та залізнична станція Кібартай, Литва). Початкову освіту здобув вдома під керівництвом матері та батька – викладача іноземних мов, а потім, залізничного службовця. У десятирічному віці опинився у Москві, куди переїхала родина у пошуках кращого життя. А вже у 13-річному віці вступив до Московського училища живопису, скульптури та архітектури. Викладач  О.К.  Саврасов (1830-1897), який очолював на той час пейзажний клас, відразу помітив талант Левітана і прищепив йому натхненне відношення до природи, уміння зобразити навіть звичайний мотив з ліризмом і красою. Інший вчитель Левітана – В.Д. Полєнов (1844-1927) – не тільки вчив технічним прийомам пленерного живопису, принципам передачі світлоповітряного середовища, а й постійно знайомив з тогочасними новинками західного мистецтва: барбізонцями, імпресіоністами та ін.
Талант Левітана міцнішав, притаманна йому неповторна живописна манера привертала увагу цінувальників мистецтва і таких відомих колекціонерів як П.М. Третьяков (1832-1898) та С.І. Мамонтов (1841-1918). Все складалося найкращим чином на мистецькому шляху молодого художника, але приватне життя Ісаака Левітана ніколи не було легким.
Він рано втратив батьків: мати померла, коли йому виповнилося п’ятнадцять, батько пережив її лише на два роки. Разом із старшим братом і сестрами Левітану довелося відчути на собі бідність та приниження. За браком коштів він мав покинути навчання, але завдяки його таланту, йому дозволили навчатися в Училищі безкоштовно. Щоб заробити на життя, він мусив виконувати художні замовлення, давати уроки живопису, виконував для журналів літографії та рисунки. Весь свій час він віддає праці: пише картини, відточує майстерність. Завдяки працьовитості та таланту заслуговує стипендію московського генерал-губернатора, отримує замовлення. У цей період поліпшується його матеріальний стан. Але замах на царя Олександра II у 1879 році та, як наслідок, тотальне висилання євреїв з Москви, ставить під сумнів можливість подальшого навчання.
Того разу він зумів залишитися в Москві: допомогли викладачі та друзі…
Ісаак Ілліч Левітан (1860-1900).
Ісаак Ілліч Левітан (1860-1900).
А на початку 1880-х Ісаак Левітан стає знаменитим художником. Він вже може дозволити собі набагато більше: подорожувати, знайомитися з західним мистецтвом, опановувати надбання інших живописних шкіл. Та взнаки дається хвороба серця, якою страждав з дитинства. Щоб підтримати здоров`я, здійснює подорож до Криму, де продовжує натхненно працювати. Левітан також встиг здійснити подорожі до Італії, Франції, Фінляндії…
1890 року Ісаак Левітан вступає у Товариство пересувних художніх виставок А в 1898 стає Академіком пейзажного живопису в Училищі. Це період тріумфу його таланту і спроба взяти реванш у власної долі. Але, попри відносну молодість художника, здоров’я Левітана починає стрімко погіршуватись.
Хиткий стан здоров`я і психіки спонукали до роздумів, пошуку змісту буття, усвідомленню думки про неминучість ранньої смерті та спроба змиритися з нею, а скоріше, бажання сховатися від неї, втекти. Тема втечі простежується на рівні вчинків та поведінки Левітана. Він міг, наприклад, заплакати при розмові, без видимої причини, або покинути співрозмовника на півслові та піти геть, не пояснюючи і не вибачаючись; були випадки, коли він зникав на декілька днів і, навіть, поліція відмовлялася шукати його, бо вже знали таку його ваду…
У деякому розумінні, життя Ісаака Левітана це свідоме протистояння смерті. Він захищався від неї наполегливою працею і тими почуттями, які виникали в його душі, коли він змальовував природу. Єдиною відрадою для нього був живопис, як можливість сконцентруватися у просторі, щоб створити свій унікальний світ, насичений власними ніжними почуттями та переживаннями. Праця давала відраду його змученій душі. Левітан тонко відчував гармонію природи, глибинний спокій світу і майстерно втілював ці відчуття в сюжетах своїх картин.
Тема неминучої смерті, без сумніву, присутня у творчості Левітана, але не об`єктно, а на рівні почуттів. Ми бачимо на його полотнах природу, зображену важко хворою людиною, і водночас розуміємо, що тільки просвітлена душа може так точно передати емоцію, яка виникає при милуванні красою природи в останній раз, в останню мить життя. Левітан знав, що наступний день міг бути останнім для нього, тому і працював над кожною роботою як над останньою – не поспішаючи, розтягуючи мить, зупиняючи час…
Але, засновник «непомітного» російського пейзажу зумів зупинити час за допомогою свого геніального живописного таланту. Життя триває на його полотнах, природа заворожує спокоєм, якого так бракувало в реальному житті художника. Зображені ним краєвиди породжують спектр найрізноманітніших емоцій: умиротворення, хвилювання, легкого смутку, захоплення, піднесення,  співпереживання…
Ісаак Левітан мав надзвичайно вразливу душу, дуже чутливе сприйняття дійсності та людей. До кінця життя дружив з лікарем і письменником Антоном Чеховим (1860-1904), сестра якого – Марія – була першим коханням художника; захоплювався музикою Чайковського; відвідував модні салони, де мав можливість спілкуватися з видатними особистостями свого часу: акторами, науковцями, композиторами… Це сприяло розвитку його естетичних смаків і вмінню тонко відчувати багатогранність світу.
Особистість Ісаака Левітана, його характер і нелегка доля – це складові важелі його неповторного таланту.  Не будь в нього такої долі, чи став би він тим ким він став? Його живопис надзвичайно проникливий, реалістичний і, водночас, надсвітовий. Коли ми роздивляємося його твори, виникає відчуття ніби Левітан балансує між двома  світами – земним і небесним, показує нам землю очима небожителя. Скромна природа на його полотнах просякнута умиротворенням, одвічним спокоєм, гармонією від якої серце наповнюється красою і щемом від розуміння неминучості втрати.
Ісааку Левітану вдалося зробити те, що назавжди викарбувало його ім`я на скрижалях живопису кінця XIX cтоліття. Тож, коли ми залишаємося віч-на-віч з його роботами, всупереч логіці, потрапляємо в неповторний левітанівський полон, у випромінювання гармонії надзвичайної сили та, мимоволі, замислюємося про Вічне.
Сідак Лариса, науковий співробітник