Пам’яті Миколи Ярошенка: з робочих альбомів Майстра

173
Виставка “З робочих альбомів Миколи Ярошенка” з фондової збірки, запропонована музеєм своїм віртуальним відвідувачам, приурочена до дня пам’яті Майстра.
Восени 1917 року художник Люціан Щерба за дорученням Полтавської земської управи привіз із Петербурга дуже цінний вантаж. У 15 громіздких ящиках містився справжній скарб – колекція творів відомого художника-передвижника Миколи Ярошенка. Так відбулося повернення нашого славетного земляка на Батьківщину, тепер уже у власних полотнах.
Микола Олександрович Ярошенко народився в Полтаві 1 грудня 1846 року в родині військового, на той час капітана Петровського кадетського корпусу, Олександра Михайловича Ярошенка. Його можна вважати корінним полтавцем, бо батько хоч і походив із дворян Чернігівської губернії з ранніх літ був пов’язаний з Полтавою. Тут, у Полтавському будинку виховання бідних дворян він отримав початкову освіту. Сюди, до Полтавського кадетського корпусу його було переведено у 1840 році на військову службу. Одружившись з донькою полтавського відставного поручика артилерії Любов’ю Василівною Міщенко, О.М. Ярошенко назавжди оселився в місті.
Сім’я мала 412 десятин землі, 22-і лісу та 100 душ селян у селах Олександрівці і Василівці Полтавської губернії ( власне посаг Любові Василівни), а згодом придбала у Полтаві 12 десятин з дерев’яними будівлями і фруктовим садом.
Сьогодні ми не можемо точно сказати, де знаходився будинок у якому зростав Микола Ярошенко. Можна лише припустити, що це була центральна частина міста, виходячи з того, що Павленки, де придбав дачу Григорій Мясоєдов тоді вважались околицею.
Ранні малюнки Ярошенка дають уявлення про те як виглядав його рідний дім. Їх чотири і зберігаються вони у Державній Третяковській галереї. Датовані 1861 роком, часом, коли юний Ярошенко навчався у Першому кадетському корпусі. Це: „Зало з Васею, який читає твори Майкова”, „Кімната де ми з Васею спимо”, „Перспектива квартири” та „Перспектива нашої квартири”. Вони є цінним матеріалом до біографії художника, оскільки демонструють ті умови в яких проходило формування майбутнього митця. Зафіксовані учнівською рукою
улюблені речі домашнього вжитку – фортепіано, етажерки з книгами та статуетками Венери і Аполлона на них, картина на стіні говорять про те, що в домі панувала творча атмосфера. Родина жила інтелектуальним життям і дбала про розвиток власних дітей.
Однак бажання малювати, яке рано виявив хлопчик не викликало в сім’ї підтримки і схвалення. Батько бачив свого первістка тільки військовим, певно тут не останню роль відігравало матеріальне забезпечення, яке передбачала військова кар’єра. Подібні аргументи висуне і Іван Крамський, який умовить Миколу Ярошенка не залишати військову службу. Син повторить шлях свого батька, пройде всіма щаблями військової кар’єри і також вийде у відставку генерал-майором.
У 1855 році Микола Ярошенко вступив до Полтавського кадетського корпусу. Йому неабияк пощастило, адже малювання у нього викладав справжній художник, випускник Санкт-Петербурзької Академії мистецтв – Іван Кіндратович Зайцев, який не тільки першим звернув увагу на здібності хлопчика, але й намагався їх усіляко розвивати. Він передбачав, що учень досягне значних успіхів у мистецтві.
Дитинство у Миколи Ярошенка закінчилося рано. Уже через два роки він виїздить до Петербурга, де стає учнем Першого кадетського корпусу. Відразу після закінчення корпусу продовжує навчання спочатку в Павлівському, а пізніше Михайлівському артилерійському училищі. Після проходження обов’язкової військової служби, у 1867 вступає до Михайлівської артилерійській Академії.
Та ні у роки навчання, ні під час служби на Петербурзькому патронному заводі і навіть після остаточного переїзду до Кисловодська Ярошенко не пориває зв’язків з Україною.
Це твердження не безпідставне. Роботи художника та відповідні архівні джерела дають досить чітку хронологію візитів М.О. Ярошенка на Батьківщину, відображують картину його безпосереднього впливу на розвиток мистецького життя Полтавщини. Так зібранню Полтавського художнього музею належить ряд малюнків, які Микола Ярошенко виконав у 1864 та 1872 роках і які засвідчують захоплення художника українською природою, побутом, архітектурою та історією.
Молодий художник не може байдуже пройти повз мальовничий краєвид чи поодиноку пірамідальну тополю, його однаково надихають і дерев’яний селянський віз з круторогими волами, що зустрівся на шляху в Санжарах, і вигляд перлини українського бароко – Хрестовоздвиженського монастиря та відомої Шведської могили. Спогадом про рідний край залишаються малюнки з України в його робочих альбомах. Наступний приїзд Микола Ярошенко використовує для того, щоб на власні очі побачити заповітні гоголівські місця. 1876 року він, ймовірно з В.О. Волковим, який також захоплювався М.В. Гоголем, вирушає до Василівки, де виконує кілька малюнків, старанно відображуючи садибу з будинком
та флігелем – родинним маєтком письменника. У тому ж 1876 році було створено ще кілька графічних краєвидів Полтави (зберігаються – Київський музей російського мистецтва, Харківський художній музей), а 1879 роком датований олійний етюд „Полтава” (у 60-х роках зберігався в Картинній галереї м. Орджонікідзе).
Київ із його дніпровськими схилами та архітектурними й історичними пам’ятками, в якому мешкала одна із сестер М.О. Ярошенка – Віра Олександрівна (у заміжжі Купчинська) – завжди привертав увагу митця. Серед малюнків художника є окремі зображення культових та цивільних будівель міста на Дніпрі (Лавра. 1876, будинок у Києві. 1878 (ПХМ). Київ також надихнув художника і на жанрові полотна – „Жебраки у Києво-Печерській Лаврі” (1878–80 рр. ПХМ) та „Сліпі каліки під Києвом” (1879. Самарський художній музей). 1885 року Ярошенко створює портрет земляка і друга скульптора Леоніда Позена (1849–1921), роком пізніше пише, сповнений почуттям любові й вдячності, портрет свого першого вчителя – 83-річного Івана Кіндратовича Зайцева (Державний Російський музей). У січні 1898 року в Петербурзькій майстерні береться за виконання портрета Володимира Галактіоновича Короленка, яким робить безсумнівний внесок до іконографії письменника. Життєво правдивий портрет припав до душі письменникові. Придбаний у вдови художника, він був подарований подружжю Короленків на ювілей і незмінно прикрашав оселю письменника в Полтаві до 1943 року (портрет утрачено в роки війни).
Заклопотаний постійними турботами про влаштування пересувних виставок, М.О. Ярошенко завжди пильнував за їхнім перебігом у рідному місті. У 1890 р. він писав Є.М. Хруслову: „Виставку в Харкові закрийте 23 вересня. Майте на увазі, якщо добре попрохати залізничне керівництво, то до Полтави картини доставлять за один день… З дня відкриття в Полтаві ви протримайте там виставку 14 днів”.
Усього полтавські глядачі за сприяння М.О. Ярошенка та Г.Г. Мясоєдова мали змогу переглянути 12 виставок Товариства.
Свідчення частого перебування М.О. Ярошенка в Полтаві знаходимо і в листах Г.Г. Мясоєдова. У грудні 1894 року, занепокоєний станом здоров’я товариша, він писав П.О. Брюллову з Полтави: „Микола Олександрович з місяць як поїхав на Кавказ, хворий, обіцяв писати. Тут є у нього сестра, знайомі, які не знають, як пояснити його мовчанку, і мені він не відповідає, і в листах із Петербурга про нього ні слова. Де він? Чи живий?”
У невеликому записникові Ярошенка з малюнками поміж багатьма іменами та адресами знаходимо власноруч зроблений запис: „Волков Вас. Алек. – Полтава, Монастырская улица против архит. дома – дом Гудовича” – за цією адресою художник незмінно поспішав під час перебування в Полтаві. У будинку графа Гудовича сім’я Волкових мешкала до 1882 року, отже, запис зроблено раніше.
Пізніше, придбавши невелику земельну ділянку, Василь Волков спорудив власний дім, у якому завжди були раді художникам. Часто гостював тут і Микола Ярошенко. Донька В.О. Волкова Юлія (у заміжжі Котельникова) у своїх спогадах писала про М.О. Ярошенка як про давнього знайомого й доброго друга родини: „…завжди, коли приходив до нас Ярошенко, а часто разом із Григорієм Мясоєдовим, батько показував їм мої малюнки…” І далі: „Микола Олександрович Ярошенко відвідував Полтаву в останні роки не так часто, як раніше, коли була жива його мати і моя хрещена.” У цих рядках мова йде про один із останніх приїздів
художника до Полтави, з якою його пов’язували родинні та дружні зв’язки, де на нього з нетерпінням чекали добрі й давні друзі Іван Зайцев, Василь Волков, Леонід Позен, Григорій Мясоєдов. М.О Ярошенко підтримував полтавських художників, давав дружні поради, знаходив у Петербурзі замовників для В.О. Волкова, який чудово володів технікою мініатюри. Востаннє Микола Ярошенко побував у Полтаві, найвірогідніше, в 1897 році (тоді ж востаннє був у сестри в Києві), у той час, коли Василь Волков працював над картиною „Зі страстей”. Ярошенко бачив її незакінченою і передбачав успіх на черговій виставці передвижників. Картина експонувалася на ХХVІ виставці Товариства пересувних виставок – останній, яку довелося бачити М.О. Ярошенкові. Життя Миколи Олександровича обірвалося передчасно – 7 липня 1898 року. Його поховали в Кисловодську, поряд із Миколаївським собором. У 1912 році на могилі спорудили пам’ятник, бюст для якого виконав полтавський приятель художника Леонід Позен.
До історії мистецтва Микола Ярошенко увійшов незабутніми полотнами “Кочегар”, “Ув’язнений”, “Студент”, “Причини не відомі”, “Всюди життя”,блискучими за психологічною виразністю портретами рідних, знайомих, діячів науки та культури, серед яких справжнім шедевром є портрет П.А.Стрепетової.
Микола Ярошенко відомий не лише власними творами, а й своїми людськими якостями. Кришталево чесний, відвертий, відкритий до потреб інших, він був справжнім гуманістом, його називали „совістю передвижників”. Якщо послуговуватись популярним висловом „Скажи, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти” та поіменно назвати коло друзів художника, до якого входили письменники Гліб Успенський, Всеволод Гаршин, Михайло Салтиков-Щедрін, Володимир Короленко, філософ Володимир Соловйов, вчені Дмитро Менделєєв, Олександр
Ауербах, служителі муз Поліна Стрепетова, Леонід Собінов, Федір Шаляпін, художники Іван Крамський, Микола Ге, Іван Шишкін, Михайло Нестеров та багато інших, то це й буде найкраща і найзмістовніша характеристика М.О. Ярошенка – людини великого серця і великої душі.
Ім’я Миколи Олександровича Ярошенка, його твори і добрі справи продовжують жити в серцях численних співвітчизників, а також росіян та народів Кавказу, де знайшов свій останній прихисток великий художник. У Кисловодську діє прекрасний музей-садиба М.О.Ярошенка, в якому підтримуються традиції сім’ї Ярошенок, зібрано унікальну колекцію робіт майстра, відновлено всі приміщення садиби та фруктовий сад, де квітнуть і плодоносять українські ярошенківські вишні.
Цими днями, ми знаємо напевно, могила Миколи Олександровича Ярошенка вкрита живими квітами. Їх, 7 липня, у день пам’яті художника несуть йому жителі Кисловодська, учасники щорічних наукових конференцій, присвячених цій даті. Цій традиції десятки років.
Високо цінують свого знаменитого земляка й полтавці. Нині в Полтавському музеї зберігається 55 живописних робіт художника та 17 альбомів з малюнками. Їм відведено дві окремі зали. 2006 року, до 160-річчя від дня народження митця, в Полтаві було видано альбом «Микола Ярошенко», у 2008 році музею присвоєно ім’я художника, а в 2010 започатковано щорічну премію в галузі мистецтва імені Миколи Ярошенка.
Підземний торгівельний комплекс у центрі Полтави, де щоденно проходять тисячі людей, прикрашають портрети найвизначніших діячів родом з Полтавщини. Викарбовано там і портрет Миколи Ярошенка, зі словами Володимира Приткова, який визначаючи місце художника в історії мистецтва сказав: «За масштабом свого обдарування, за загальним значенням в історії образотворчого мистецтва, М.О.Ярошенко обіймає таке ж місце, яке обіймав В.Г.Короленко в історії літератури». Кращого порівняння годі й шукати.
Світлана Бочарова