Виставка однієї картини: Василь Максимов “З дипломом”

36

Серед блискучої плеяди художників-передвижників Василь Максимович Максимов (1844-1911) вирізняється  як видатний майстер жанрового живопису, проникливий зображувач післяреформеного селянства. Ніхто не знав так близько побут селян, як він. Ілля Рєпін говорив, що в цьому Максимов суперників собі не має. Народившись у селі Лопіно, Новоладозького повіту, Новгородської губернії у 1844 році, він рано пізнав тяжке становище селянського сина. А до десяти років став круглим сиротою. У хлопчика були прекрасні здібності, але йому потрібно було подолати неймовірні труднощі, щоб стати художником. Перших художніх навичок він набув у Петербурзі в іконописних майстернях у 1855-1862 рр. У 1863 році вступив вільним слухачем до Імператорської Академії мистецтв та неймовірно швидко, всього за три роки (1863-1866), пройшов  академічний курс. Здобувши золоту медаль в 1865 році за картину «Хворе дитя» і звання класного художника 3-го ступеня, він відмовився від найвищої нагороди – закордонного відрядження, яке дозволяло після повернення стати професором в Академії.  Своє завдання він бачив у зображенні життя російських селян: «Я проти закордонної поїздки, тому що хочу вивчати спочатку Росію і бідне російське село, яке у нас ніхто не знає, не знає сільської потреби і горя». Я правим себе відчуваю тільки у вірності погляду на народне життя, яке люблю і відчуваю», – говорив художник. Загальне визнання художнику принесла картина «Прихід чаклуна на селянське весілля» (1875). Павло Третьяков придбав її для своєї галереї. Протягом 1871-1912 рр. твори художника еспонувались на пересувних виствках. 1878 року Академія мистецтв присвоїла Максимову звання академіка.
Виставка однієї картини з фондової збірки, що нині запропонована Полтавським художнім музеєм (галереєю мистецтв) імені Миколи Ярошенка своїм віртуальним відвідувачам, приурочена до Дня знань.
Жанрова картина Василя Максимова “З дипломом” була представлена на XVIII Пересувний виставці 1890 року.
Світла сонячна кімната.  Оздоблення приміщення небагате – меблі потерті, особливих прикрас не видно.  Швидше за все, тут живе родина з невеликими статками.  Дівчина щойно приїхала до рідних – про це говорить безлад, що панує в кімнаті.  Речі лежать куди не кинь оком: коробка з капелюшками – на столику, на підлозі залишена розкрита валіза.  Витягнуті з неї речі безладно розкидані – мабуть, дочка нетерпляче шукала диплом, поспішаючи скоріше показати його матері.
Серед усього цього, в центрі картини – сама дівчина.  Ще вчора вона старанно вчилася, а сьогодні зі сльозами радості на очах показує матері отриманий заповітний диплом.  На випускниці – проста темносіра учнівська сукня, неподалік на кавовому столику залишився її дівочий капелюшок із квітами.  Вона стоїть на колінах, спершись руками об коліна матері.
Розчервоніле обличчя світиться гордістю за власні здобутки, очі сповнені щастя і радості від довгоочікуваної зустрічі – як довго вона не була вдома, як сильно сумувала за сім’єю.

Мати дівчини сидить на стільці,  в півоберта до глядача.  В руках жінка тримає папір – Атестат (диплом), який свідчить про те, як старанно вчилася її молода дочка і яких успіхів домоглася вона в навчанні.  Близько до очей піднесла мати диплом, задоволено мружачись і пильно вдивляючись в написане, щоб уважно його роздивитись.  Від гордості за випускницю та хвилювання обличчя її розпашілося яскравим рум’янцем. Ще трохи, і сама вона заплаче від радості, ніжно обійме і притисне до грудей свою дорогу дочку.