Музейний експонат як художній документ епохи

18

19 січня 2018 року наукові співробітники музею взяли участь  у засіданні круглого столу «Невтомний трудівник і ретельний дослідник полтавського минулого», що відбулось у ДІКЗ «Поле Полтавської битви» і було присвячено 167-й річниці від дня народження І. Ф. Павловського, відомого архівіста, краєзнавця, музейника і громадського діяча.
І.Ф. Павловський (1851-1922) був ініціатором і засновником музею Полтавської битви на Шведській Могилі (1909), тридцять дев’ять років викладав історію в Петровському Полтавському кадетському корпусі й водночас проводив велику громадську роботу.
Програму цьгорічного круглого столу присвячено україно-шведським зв’язкам, адже у 2018 році виповнюється 310 років від часу укладення українсько-шведського воєнно-політичного союзу під час Великої Північної війни. Союзний договір був логічним продовженням співпраці України і Швеції від княжих часів, доби Б. Хмельницького.
І.Ф. Павловський, працюючи над комплектуванням колекції музею Полтавської битви на Шведській Могилі, налагодив контакти зі шведськими істориками, громадськими діячами, музеями й архівами, щоб наповнити експозицію матеріалами, які розкривали участь у битві шведської сторони.
За радянського часу саме Швеція була ініціатором поповнення фондів музею історії Полтавської битви, в першу чергу документальним матеріалом. Із здобуттям Україною незалежності відкрилися перспективи широкої співпраці ДІКЗ «Поле Полтавської битви» із шведськими науковцями: наукові конференції 1999, 2002, 2007, 2008, 2009 років; Міжнародна археологічна експедиція «Проект «Поле Полтавської битви» (2007-2008 рр.); поповнення експозиції музею численними експонатами та джерелами з історії Швеції, Північної війни, Полтавської битви. Тож шведській складовій у музеї історії Полтавської битви, шведському погляду на цю подію, зв’язкам полтавців, сучасників І.Ф. Павловського, зі шведами і Швецією були присвячені виступи учасників круглого столу. Своєю копіткою працею на ниві історичного краєзнавства вони продовжують справу відомого полтавця І.Ф. Павловського, вписуючи власну сторінку до літопису Полтавщини.
Науковий співробітник музею Олеся Будяк знайомить присутніх з ім'ям шведського художника Карла Петера Мазера
Науковий співробітник музею Олеся Будяк знайомить присутніх з ім’ям шведського художника Карла Петера Мазера
Доповідь Олесі Будяк, наукового співробітника художнього музею, була присвячена художнику Карлу Петеру Мазеру (1807-1884). Лише недавно його ім’я повноправно увійшло в історію шведського та українського мистецтва. Цьому у значній мірі сприяли дослідження і популяризація творів Мазера шведськими мистецтвознавцями, зокрема доктором мистецтвознавства Ульфом Абелем та істориком мистецтва Бу Ліндвалем наприкінці ХХ століття.
Постійну експозицію Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка прикрашає полотно художника «Портрет Олександра Васильовича Мясново» (1852). 2017 року робота увійшла до масштабної виставки «Портретний живопис ХVІІІ — ХХ століття» з фондової збірки музею, що дало можливість глибше дослідити цікаві віхи життєвого шляху автора портрету, історію надходження експонату до колекції.
Карл Петер Мазер «Портрет Олександра Васильовича Мясново» (1852)
Карл Петер Мазер «Портрет Олександра Васильовича Мясново» (1852)
Життя і творчість  Карла Петера Мазера було доволі тісно пов’язане з Україною, зокрема з Київщиною та Полтавщиною.
Народився К. П. Мазер у 1807 р. у м. Стокгольм, у родині французького іммігранта. Живописом захоплювався з юності. Навчався в академії мистецтв у Стокгольмі, згодом у Парижі, в студії Антуана Жана Гро; ставши помічником учителя, отримав право накладати фарби на його полотнах на історичні теми. )
К. П. Мазер багато подорожував; свого часу жив і працював в Італії, Швеції, Фінляндії, Франції. Художня спадщина митця переважно складається з портретів, часто його близьких друзів, серед яких є відомі діячі мистецтва і науки: видатний шведський письменник Карл Альмквіст, фінський письменник Юхан Рунеберг, шведський композитор Адольф Лінблад, норвезький композитор і віртуозний скрипаль Уле Булль, німецький астроном Фрідріх Аргеландер. Ці портрети несуть на собі відбиток тогочасного романтичного ідеалу і одночасно – рис реалізму. У галузі малюнка К.П. Мазер вважається одним із кращих художників Швеції ХІХ століття.
У період 1838-1854 рр. К.П. Мазер перебував у Росії, де створив численні портрети, серед яких Михайла Глінки, Миколи Гоголя, Карла Брюллова, Наталії Гончарової, посмертний портрет Олександра Пушкіна. Мазер жив у Петербурзі, Ярославлі, Москві, здійснив мандрівку по Волзі разом з бурлаками з Нижнього Новгорода до Астрахані, виконуючи замальовки побуту і природи. Найбільш значною була експедиція К.П. Мазера до Сибіру, де він зустрів багато декабристів, засланих після грудневого повстання 1825 р. – Волконського, Муравйова, братів Бестужевих та інших. Він захоплювався їхньою долею, а також долею їх родин, фіксуючи враження в альбомі ескізів та в нотатках.
Записи та звіти про подорожі під час багаторічного перебування К. П. Мазера на Сході, які зберігаються в Національному музеї в Стокгольмі, містять незвичайні зображення китайських купців, де перспективні рішення художника знаходяться під великим впливом китайської традиції. У листі до російської княгині Наталії Бакуніної К.П. Мазер, до речі, писав, що відчуває себе чужинцем у Швеції більше, ніж будь-коли відчував себе так в Росії. Тогочасна характеристика Мазера, як «невгамовної, холеричної натури, повної життя та гальської бурхливої енергії», показує, що він у значній мірі сприймався не як швед.
У 1851 р. К.П. Мазер відвідав Україну, де виконав серію малюнків, в яких відобразив архітектурні споруди Києва, Лубен та українські краєвиди. Цікаву і детальну інформацію про таку його подорож ми отримали, завдяки тому що у бібліотеці нашого музею знаходиться альбом малюнків Карла Петера Мазера «Образи Києва середини ХІХ ст.», який містить публікації графічних творів митця, презентованих у 1999 р. на виставці у Національному художньому музеї України (м. Київ). У виданні можна побачити ескізи Андріївської церкви в Києві, Золотих Воріт, Софійського монастиря та інтер’єру собору св. Софії, Михайлівського золотоверхого монастиря та інтер’єру собору архангела Михаїла, Києво-Печерської лаври (Успенський собор та велика лаврська дзвіниця), панорами Подолу з видом на Андріївську, Десятинну та Василівську (Трьохсвятительську) церкви, а також замальовку Троїцької церкви в Лубнах.
Малюнки К.П. Мазера з альбому «Образи Києва середини ХІХ ст.»
Виставку було організовано за сприяння Національного музею в Стокгольмі, Шведського Інституту, Посольства Швеції, і на ній представлено ескізи та малюнки Карла Мазера із зібрання Національного музею в Стокгольмі як унікальний документ про Київ середини ХІХ ст. У колекції цього музею знаходяться три альбоми ескізів К.П. Мазера часів його подорожей до Росії, України, а також Монголії.
Вищезазначене видання містить звернення короля Швеції Карла ХVІ Густава: «Контакти Швеції з Києвом середини ХІХ століття були добре розвинутими, і намір К.П. Мазера надрукувати хрестоматійний твір про Росію, Україну та Монголію відповідав духу часу та сприяв міжнародним зв’язкам. Але після повернення додому та переговорів з видавцем у Парижі він був змушений, внаслідок несприятливих обставин, обмежити свій великомасштабний проект. На щастя, для нащадків збереглися малюнки завдяки тому, що Національний музей придбав у 1895 році на аукціоні ці три альбоми ескізів. За винятком декількох поодиноких показів в Швеції малюнки з того часу були більш або менш забутими. Сьогодні, коли контакти між Україною та Швецією знов пожвавилися в культурі, суспільній сфері та економіці, вивчення перебування Мазера в Києві викликає захоплення».
Переважна більшість малюнків Карла Петера Мазера з альбому присвячена сакральним пам’яткам Києва. Художник із великою професійною майстерністю та документальною точністю передав образи міста середини ХІХ століття – тобто тих часів, коли капітальна перебудова вулиць, майданів, ансамблів та численних видатних пам’яток, що відбулася в 2-й половині ХІХ – початку ХХ ст., ще не торкнулася міста.
Коли К.П. Мазер приїхав до Києва, сакральна архітектура міста була представлена різноманітними храмами. Серед них були і давньоруські церкви, відбудовані коштом козацької старшини та духовенства в ХVІІ-ХVІІІ ст., і пам’ятки, споруджені за доби бароко, і зовсім нові церкви, зведені вже в ХІХ ст. На превеликий жаль, значну частину Київських храмів було знищено протягом ХХ ст. із суто ідеологічних міркувань. Учені навіть не встигли провести детального обстеження пам’яток, на які чекала руйнація. Саме тому рисунки Карла Петера Мазера є художніми документами епохи і мають велике історичне значення.
Про великий талант К. П. Мазера як портретиста свідчать і його фотороботи – дагеротипи. На початку 1851 р. Мазер відкрив фотоательє у Москві, яке користувалася популярністю, а Карл Михайлович Ністрем, російський історик і краєзнавець Москви, так відгукувався про Мазера-дагеротипіста: «Господин Мазер бесспорно заслуживает особенное внимание. Его портреты отражают верный отпечаток характера и выражение лица, нисколько не делая его ни скудным, ни суровым, ни старым, как это неоднократно замечено было в дагерротипных портретах. В устройстве залы и галереи употреблено все старание художника для удобства посетителей. Портреты снимаются в несколько секунд, и выдаются не иначе как по достижении полного удовлетворения относительно искусства и самого сходства портрета». У 1852 р. Карл Мазер виконував як дагеротипні, так і фотографічні портрети, а також замовлення на копії з «с масляных картин, дагерротипных и акварельныхъ портретов и с гравюр».
У цьому контексті ще цікавішим є розгляд зазначеного експонату Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка – живописного полотна Карла Петера Мазера «Портрет Олександра Васильовича Мясново», виконаний цього ж 1852 року.
Відомо, що Олександр Мясново (нар. бл. 1804 – пом. ?) був представником відомого дворянського роду (Мясних, або ж Мясново), поручиком артилерії. Син тульського поміщика, капітана, судді Тульського повітового суду Василя Олексійовича Мясново та Катерини Асеївни Мясново (уродж. Свєшкіної). У володінні родини знаходилось невеличке село Данилівське. Рід внесений в ІV частину дворянської родословної книги Тульської губернії. Олександр Мясново мав сімох братів, дві сестри, а також п’ятеро дітей.
Портрет Мясново вирізняється строгою композицією і колоритом, простим і лаконічним втіленням образу благородної людини, невимушеною майстерністю виконання. До 1958 р. полотно належало нащадкам роду Мясново, а 1958 р. -увійшло до колекції Полтавського художнього музею, подаровано Софією Петрівною Нані — онукою Олександра Мясново.