Відроджений шедевр

238

У Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка довгоочікувана та радісна подія: після чотирирічної реставрації повернувся до експозиції шедевр з довоєнної збірки музею – “Княжна Тараканова” Костянтина Флавіцького (1830 – 1866). Робота (П.,о. 142х110. Інв. № 110) є авторським повторенням картини 1864 р., що знаходиться у Державній Третьяковській галереї (Росія).
У 1864 році художник Костянтин Флавіцький (1830-1866) на виставці Імператорської Академії Мистецтв у Санкт-Петербурзі представив публіці картину під назвою «Княжна Тараканова. В темниці під час повені». Тема була обрана не випадково.  У середині ХІХ століття публіка зачитувалася романами та дослідженнями про таємничу княжну, намагаючись розгадати, ким же вона була насправді: шахрайкою та авантюристкою або невинною жертвою? Це питання займало не тільки обивателів, а й самого государя-імператора. Олександр ІІ, побачивши роботу К. Флавіцького, розпорядився зробити позначку в каталозі виставки: «Сюжет цієї картини запозичений з роману, що не має ніякої історичної істини». Причина до подібного коментарю була очевидною: картина безсумнівно кидала тінь на царську родину, натякаючи на жорстокість розправи з молодою жінкою. Хто така княжна Тараканова і чи існувала вона насправді, невідомо досі. Красуня, зображена на картині Флавіцького, не раз змінювала родовід, титул і місце проживання. Можливо, таємницю свого народження вона не знала і сама. Називаючи себе мадмуазель Франк, мадам Тремуйль, принцесою Аліною або Алі-Емете, пані Шель, графинею Силінською або принцесою Азовською, вона проживала то у німецькому місті Кіль, то у бельгійському Генті, то у Парижі, то у Лондоні. Вона плела хитромудрі інтриги та оточувала себе багатими шанувальниками. Багато з них після розставання з підступною спокусницею виявлялися повністю розореними. У 1773 році, назвавши себе російською княжною Єлизаветою, дочкою імператриці Єлизавети Петрівни та її фаворита графа Олексія Розумовського, самозванка вирішила заявити претензії на російський престол. За легендою, позашлюбна дочка цариці носила прізвище Тараканова. Місію позбавити державу лжекняжни імператриця Катерина Велика поклала на графа Олексія Орлова. Відданий царедворець придумав хитрий план: він вирушив до Італії, прикинувся шанувальником красуні-аферистки та домігся її довіри. В результаті ретельно підготовленого плану удавана княжна була заарештована і відправлена ​​до Санкт-Петербургу. Але зовсім не для того, щоб зійти на престол – її назавжди заточили в казематі Петропавлівської фортеці як особливо небезпечну політичну злочинницю, де вона і померла від сухот у 1775 році. І все ж Катерині Великій було неспокійно. Думка про існування справжньої спадкоємиці її турбувала. Повелівши розшукати ні в чому не винну дівчину Августу Тараканову, яка була дочкою імператриці Єлизавети Петрівни та Олексія Розумовського від морганатичного шлюбу, Катерина Велика розпорядилася відправити її до московського Іоанно-Предтеченського монастиря і постригти в черниці під ім’ям Досифея. Та прийняла свою долю зі смиренням і провела в затворі двадцять п’ять років.
Таємнича і романтична історія загибелі молодої красуні привернула Костянтина Флавіцького. Він вирішив зобразити її мученицею, безневинною жертвою жорстокого режиму. Понівечена стражданням жінка ось-ось загине у зловісному потоці води, що хлинула з вікна одиночної камери. Її образ, нахил голови, риси обличчя художник знайшов в античній скульптурі. Полотно справило приголомшливе враження на публіку. Глядачі не могли приховати свого жаху, побачивши настільки натуралістичну картину наближення смерті. Роботу Флавіцького називали моральними тортурами. А один з критиків писав, що момент, взятий паном Флавіцьким з життя нещасної полонянки дійсно жахливий. Але жахливий занадто. А тому завадив автору досягти мети, якої він бажав. Він, ймовірно, хотів викликати співчуття до полонянки, а збуджує навпаки неприємні почуття,  що спонукають скоріше відвернутися від картини.
Втім, відвернувся б від картини лише надмірно чутливий і наївний глядач. Флавіцький проявив себе не тільки блискучим живописцем, що відзначили професіонали, але виявився і справжнім драматургом, збудувавши фінальну мізансцену трагедії та доповнивши її безліччю промовистих деталей. Через тюремне вікно разом з потоками води в камеру вриваються яскраві промені сонячного світла. Оксамит, білий атлас і мереживо розкішної сукні контрастують з суворою кам’яною кладкою стін каземату. Обличчя грішниці, спотворене стражданням, нагадує лик Марії Магдалини, що кається.
До таємничої історії самозванки Флавіцький вніс і частку художнього вимислу. Справа у тому, що найсильніша повінь, коли вода піднялася на понад три метри, сталася у Петербурзі лише в 1777 році, тоді як ув’язнена Тараканова померла від сухот у 1775 році, тобто двома роками раніше.
З образами легендарної авантюристки пов’язано безліч містичних випадків.
Майже через півтора століття після її смерті, у 1919 році, в Одесі планувалися зйомки кінофільму «Княжна Тараканова». Головну роль у ньому мала виконати зірка німого кіно Віра Холодна. За сценарієм фінал кінострічки повторював сцену повені з картини Флавіцького. Але той фільм так і не вийшов на екрани. Під час зйомок актриса раптово захворіла іспанкою – особливою формою грипу – і померла. Сцену загибелі під час повені вже відзняли…Княжна Тараканова стала останньою  роллю легендарної полтавки.
Містично-трагічну роль зіграла картина «Княжна Тараканова» і в житті самого Костянтина Флавіцького. Незважаючи на те, що робота викликала безліч суперечок, її побажав купити знаменитий колекціонер Павло Третьяков. Він навіть призначив ціну – три тисячі рублів сріблом. Флавіцький не поступався: він вимагав за княжну не менше п’яти. Продати свій шедевр художник так і не зміг. Незабаром він загинув від швидкоплинних сухот. «Це княжна Тараканова забрала у нього життя», –  писали газети. Після смерті художника переговори з Третьяковим продовжили брати Флавіцького. Вони запросили нечувану суму – вісімнадцять тисяч рублів, поставивши умови, що картина надійде до покупця лише після її участі у виставці 1867 року в Парижі. Розрахунок був простий: вони сподівалися продати полотно брата ще дорожче. Їх план не вдався, а Третьяков придбав картину за прийнятною ціною – за чотири тисячі триста рублів. У листі до професора Академії Мистецтв Олександра Ріццоні він з гордістю писав, що це найкапітальніша річ – твір, який робить честь російській школі, і тим більше, що вироблений він в Росії, а не за кордоном.
Слід зазначити, що К. Флавіцький встиг зробити на замовлення декілька авторських повторень «Княжни Тараканової», одне з яких з 1927 року належить до колекції Полтавського художнього музею. Історія побутування роботи, на жаль, не відома через втрату архівних документів під час Другої світової війни.
Друге життя «полтавській» «Княжні Таракановій» надав Тарас Васильович Коркішко – професійний художник-реставратор, член НСХУ, який вже понад десять років працює в художньому музеї.  Майстер відновлював шедевр чотири роки, що пояснюється складністю реставрації,  яка здійснювалась безпосередньо в музеї. Т. В. Коркішко щасливо поєднує в собі вміння художника зі знанням мистецтвознавця та історика, ремісничу вправність техніка з методами вченого-аналітика. Спостерігаючи за його працею, відчуваєш  велику повагу та захоплення його повною самовіддачею творчому процесу. Бо інакше як творчістю не можна назвати його зримий та невидимий зв’язок з ушкодженим полотном, яке він «реанімував». В результаті кропіткої роботи до експозиції музею повернувся знаменитий твір, на якому зупинено процеси руйнувань, філігранно точно нанесені тонування на місця втрат фарбового шару. Найвідоміша картина К. Флавіцького «Княжна Тараканова» повернулась до глядача і посіла своє місце в галереї шедеврів світового рівня у залах Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка.
Марина Попкова
Фрагмент картини до реставрації
Фрагмент картини до реставрації
Фрагмент картини до реставрації
Фрагмент картини до реставрації
Фрагмент картини до реставрації
Фрагмент картини до реставрації
Т. В. Коркішко поруч з відреставрованим шедевром
Т. В. Коркішко поруч з відреставрованим шедевром