Розкрито таємницю портретної мініатюри

201
Марина Салюк
До питання дослідження портретної мініатюри з фондового зібрання Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка
У повідомленні розглянуто проблеми дослідження та атрибуції портретної мініатюри із зібрання Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка.
Ключові слова: портретна мініатюра, А.Й. Хінтц, Д.І. Кудрявцев, С.А. Кудрявцева, Трощинські, Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка.
Портретна мініатюра – твір невеликого формату, виконаний на емалі, порцеляні, слоновій кістці, пергаменті чи папері. Це найбільш вишуканий вид образотворчого мистецтва, що вирізняється своєрідною технікою та витонченістю письма. Особливого значення набула портретна мініатюра, що сформувалася у добу Відродження та мала походження від книжкової мініатюри. Починаючи з XVI століття, мистецтво мініатюрного портрету пережило періоди розквіту, зрілості і занепаду. Винахід дагеротипії, а пізніше фотографії, в середині ХІХ століття потіснив, а згодом і замінив цей різновид портретного жанру. Проте портретна мініатюра залишилася свідком історичних епох, відображенням естетичних ідеалів, окремих сторінок побуту людей у різні часи. Вона збереглася у її первісному вигляді: оформленою в обтягнені оксамитом, з бронзовими накладками, рамки, виконаною на кришках табакерок, годинників, нанесеною на браслети, каблучки та віяла. Завдяки мініатюрному розміру портрет набув інтимного характеру. Його використовували як подарунок: компактний і водночас дорогоцінний предмет. Зображений улюблений образ завжди був поруч.
Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка має у фондовому зібранні невелику за кількістю, але досить цікаву, представлену різними художніми школами, колекцію портретної мініатюри. Більшість цих творів потрапило до музею у 1919 році, тобто під час його заснування, з маєтків відомих і заможних родин Полтавщини. На жаль, у період окупації Полтави в роки Другої світової війни всю музейну інвентарно-облікову документацію було втрачено. Свідчень про твори мистецтва, що входили до довоєнної збірки, не залишилося. Незважаючи на зусилля цілої низки поколінь музейних науковців, серед експонатів музею усе ще є ті, що вперто зберігають свої таємниці. Тому кожне нове відкриття в галузі науково-дослідної роботи стає подією у житті музею.
Пошуки продовжуються, вивчається і мініатюрний портрет, який до певного часу залишався поза увагою дослідників. Адже дослідження портретної мініатюри не просте завдання: складність полягає ще й у її первісному герметичному оформленні, яке приховує відомості про автора та відображену особу. Сьогодні науковці все активніше використовують такий
важливий інструмент у цій діяльності, як Інтернет. Сприяє пошуковій роботі й поява електронних версій відомих книжкових видань із мистецтва мініатюри та її представників. Музеї і власники приватних збірок теж розміщують на своїх сайтах інформацію, корисну для вивчення колекції портретної мініатюри із зібрання музею. Саме завдяки цифровим публікаціям і вдалося провести атрибуцію однієї з музейних мініатюр – це експонат за
номером Га-49 – «Невідомий художник. Сімейний портрет. Порцеляна, гуаш. 6,5х8,5». Час надходження – 1919 рік.
Поясне зображення чоловіка середніх років і молодої жінки на тлі сірого кольору. Одяг портретованих відповідає моді першої чверті ХІХ століття. Жінка вбрана у відкриту сукню із зеленим ліфом, чоловік – у військовий мундир, з високим червоним коміром і розшитими золотою ниткою по малюнку рукавами. На мундирі – військові нагороди. Голови портретованих трохи повернені один до одного, жінка грає на арфі. Портрет обрамлений за периметром металевою рамкою золотавого кольору, що вставлена в більш масивну глибоку дерев’яну раму (фото 1).
Невідомий художник. Сімейний портрет. Порцеляна, гуаш. 6,5х8,5. Мініатюра з фондової збірки ПХМГМ імені Миколи Ярошенка
Невідомий художник. Сімейний портрет. Порцеляна, гуаш. 6,5х8,5. Мініатюра з фондової збірки ПХМГМ імені Миколи Ярошенка
Пошуки, спрямовані на встановлення авторства та імен портретованих, дають підстави стверджувати, що на мініатюрному парному портреті зображено подружжя Кудрявцевих – Дмитра Івановича і Софії Олександрівни. Основою для такого висновку стала опублікована на сайті «Русский биографический словарь» репродукція мініатюрного портрета (фото 2) із зазначенням усіх необхідних даних: «Автор: Хінтц Андрій Йосип Джерело ілюстрації: Государственная Третьяковская галерея. Каталог собрания. Живопись XVIII – XX веков. Т. 1. Портретная миниатюра XVIII – начала XX века. М.: Красная площадь, 1997. Місце ілюстрації в джерелі: С. 128 Джерело і місце зберігання оригіналу: Державна Третьяковська галерея,
Москва Додаткові відомості про оригінал: кістка, акварель, білила, золото. 5,3х7,0 Час створення оригіналу: 1821 Зображені: Кудрявцеви Дмитро Іванович і Софія Олександрівна» [1].
А.Й. Хінтц. Кудрявцеви Дмитро Іванович і Софія Олександрівна. 1821. Кістка, акварель, білила, золото. 5,3х7,0. Мініатюра із зібрання ДТГ
А.Й. Хінтц. Кудрявцеви Дмитро Іванович і Софія Олександрівна. 1821. Кістка, акварель, білила, золото. 5,3х7,0. Мініатюра із зібрання ДТГ
Вдалося знайти і відомості про автора, хоча вони й досить мізерні. Хінтц Андрій Йосип (Jedrzei (Andreas) Josef Hintze (Hintz) – у книзі «Checklist of Painters from 1200 – 1994» («Перелік художників 1200 – 1994 рр.»), виданій у Лондоні, поданий як польський художник І пол. ХІХ ст., період творчості 1814-1826 [2]. У статті Т.А. Селінової «Миниатюрные портреты участников Отечественной войны 1812 -1814 годов в собрании ГИМа» зазначено, що Хінтц – польський мініатюрист. У 1807-1812 роках він навчався у відомого живописця і педагога Яна Рустема (1762-1835) у Віленській школі живопису. Працював у Кракові, в 1812 році – у Варшаві, 1820-1830 – у Вільно, з 1840-го – в Петербурзі і Москві. Підписувався: «Hintz». [3, с. 206]. Йому приписують авторство мініатюрних портретів Полторацької Е.П. (уродж. Бакуніної) (1838) і Обрескової Н.Ф. (1835, Літературний музей Пушкінського будинку, СПб).
Що ж стосується портретованих, то: Кудрявцев Дмитро Іванович (1760-1828) – генерал-майор, учасник російсько-турецької війни (1787-1792), битви під Аустерліцем (1805). Здобув освіту в Артилерійському й інженерному кадетському шляхетському корпусі у Санкт-Петербурзі. За відвагу, виявлену в походах проти французьких військ під командуванням Наполеона Бонапарта (1769-1821), нагороджений золотою шпагою з написом «За
хоробрість» (1808) і бойовими орденами. У 1810 році вийшов у відставку, був повітовим предводителем Малоярославецького благородного дворянства (1814-1817). З 1796 року одружений на Софії Олександрівні Грабовській, від якої мав 12 дітей.
Кудрявцева Софія Олександрівна (1784-1835) вважалася позашлюбною донькою останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського (Stanislaw August Poniatowski) (1732-1798) і фрейліни Ельжбети Грабовської (Elzbieta Grabowska) (1748-1810). Дитинство провела у Варшаві, з 12 років одружена з Д.І. Кудрявцевим. Авторка записок «Краткія выписки моей
жизни. Записки Софіи Кудрявцевой, дочери короля Станислава Понятовскаго. (Посвящено 10 марта 1829 г. Ольге Трощинской)», з яких ми дізнаємося про факти біографії Софії Олександрівни та історію цієї сім’ї [4].
Рід Кудрявцевих жив у маєтку Панське Малоярославецького повіту Калузької губернії. Про історію садиби Панське та її мешканців є цікавий нарис С.В. Безсонова (1885-1955), професора, доктора архітектури (1936) [5]. Його статті друкувалися у виданнях Товариства вивчення російської садиби 1923-1930 років. У нарисі є опис мініатюрного портрета і він цілком збігається із зображенням на мініатюрі, яку ми досліджуємо. Далі мовою оригіналу: «…остановимся на его портрете, где он представлен бравым мужчиной, с курчавыми волосами, бритым по тогдашней моде, в отставном мундире с «Анной на шее» и «Георгием» в петлице. Так как генерал изображен без эполет, то, очевидно, его рисовали после отставки 1810 года, т.е. не моложе 55 лет. …Сама София Александровна на миниатюрном портрете с мужем изображена … с мечтательным видом, вполне гармонирующим с общей настроенностью, с арфой в руках. Как видно из записок, София Александровна всегда любила музыку и много ею занималась. Искусство игры на арфе она передала дочери Ольге…».
Репродукція цієї мініатюри (фото 3) додається і до статті А.П. Лунякова «Прошлое и настоящее этой старинной усадьбы под Малоярославцем» про садибу Панське [6].
З історії роду Кудрявцевих відомо, що улюблениця Софії Олександрівни, донька Ольга вийшла заміж за Андрія Трощинського, племінника державного діяча Російської імперії, представника українського козацького роду, відомого мецената Д.П. Трощинського (1754-1829). Саме йому Дмитро Трощинський, не маючи прямих спадкоємців, заповідав велику
частину своїх багатств й управління маєтками. А.А. Трощинський (1774-1851) жив зі своєю сім’єю в садибі Кибинці Миргородського повіту Полтавської губернії. Він був двоюрідним братом М.І. Гоголь-Яновської (1791-1868), матері М.В. Гоголя [7]. Ольга Дмитрівна дружила з нею, вела постійне листування. Разом вони брали участь в аматорских виставах відомого кибинського театру, яким керували батько письменника В.П. Гоголь-Яновський (1777-1825) та поет і драматург В.В. Капніст (1758-1823) [8]. Цікаві спогади про маєток Кибинці, його власників і мешканців залишила С.В. Скалон (1796-1861), дочка В.В. Капніста. Згадує вона і про Ольгу Трощинську та її чоловіка [9].
А.Й. Хінтц. Кудрявцеви Д.І. і С.О. 1821. (репродукція до статті А.П. Лунякова)
А.Й. Хінтц. Кудрявцеви Д.І. і С.О. 1821. (репродукція до статті А.П. Лунякова)
Певний час у маєтку Трощинських перебувала й Софія Олександрівна Кудрявцева. І хоча, як вказує С.В. Безсонов, вона була похована в огорожі церкви с. Карижа, поблизу садиби Панське, свої «Краткія выписки …» авторка написала в Кибинцях, про що свідчить підпис в кінці тексту: «Софія Кудрявцева. Кибинцы, марта 10-го 1829 г.» [4]. Тривалий період, аж до 1882 року, згадані записки зберігалися в родині Трощинських, доки їх із паперів Д.А. Трошинського (сина А.А. та О.Д. Трощинських) не було підготовлено до друку на сторінках журналу «Русская старина» [4].
Ретельний аналіз зібраних даних, візуальне порівняння твору із зібрання Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка та репродукції твору з Державної Третьяковської галереї,дослідження художньо-образного рішення обох мініатюр, а також зіставлення технічних засобів, використаних під час їхнього виконання та розмірів, дозволяє зробити важливий крок в атрибуції експонату, який понад 100 років вважався невідомим.
Отже, з огляду на те, що обидві мініатюри демонструють абсолютну візуальну тотожність образів, та ту обставину, шо твір із зібрання ДТГ атрибутовано й опубліковано, можемо стверджувати: на портретній мініатюрі із зібрання ПХМГМ імені Миколи Ярошенка зображено Кудрявцева Дмитра Івановича (1760-1828) та Кудрявцеву Софію Олександрівну (1784-1835). Найвірогідніше цей сімейний портрет зберігався в с. Кибинці, куди міг бути привезеним як самою С.О.Кудрявцевою, так і її донькою, Ольгою Дмитрівною Трощинською (уродж. Кудрявцевою), а до Полтавського художнього музею надійшов разом з іншими художніми цінностями, врятованими однією із численних виїзних експедицій, утвореного у 1919 році, в Полтаві, «Комітету з охорони пам’яток старовини, мистецтва і природи на Полтавщині».
Маючи між собою значну зовнішню подібність, твори, що розглядаються, різняться за своїми техніко-технологічними характеристиками. Не співпадають вони і за розмірами. Так, мініатюрний портрет із ДТГ виконано на пластині з кістки, з використанням акварелі,
білил і золота. Його розмір – 5,3х7,0см. Мініатюру з полтавського музею написано на порцеляні гуашшю і її розмір становить 6,5х8,5см. Полтавська мініатюра може бути авторським повторенням чи дуже точною копією роботи польського митця А.Й. Хінтця з Третьяковської галереї, оскільки з максимальною точністю передає не лише композицію і колорит, але й притаманні художнику, на рівні індивідуальної творчої манери, особливості
малюнку людського тіла.
Отже, проведене дослідження дає підстави внести зміни до запису про експонат з Інв. №. Га-49 із Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка. Запис має виглядати так: «Хінтц Андрій Йосип (?). Кудрявцеви Дмитро Іванович і Софія Олександрівна. І пол. ХІХ ст. Порцеляна, гуаш. 6,5х8,5».
Так за допомогою Інтернет-ресурсу вдалося розкрити одну із таємниць портретної мініатюри з музейної збірки. Проте не слід забувати, що дослідження слід продовжувати. Для точного встановлення авторства добре було б провести комплексне технологічне обстеження обох творів. Але інколи буває достатньо зазирнути й під герметичне обрамлення. Можливо,
що автор залишив для нас підказку у вигляді зробленого на звороті підпису. Так чи інакше, але вже цей перший досвід переконує, що вивчення колекції портретної мініатюри із зібрання Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка на сучасному етапі має значні перспективи.
Література:
1. Кудрявцевы Дмитрий Иванович и Софья Александровна (1821). Русский биографический словарь: Изд. под наблюдением пред. Имп. Рус. ист. о-ва А. А. Половцова. В 25 томах. URL: http://www.rulex.ru/rpg/portraits/27/27585.htm (дата звернення 16.03.2020)
2. Jedrzei (Andreas) Josef Hintze (Hintz). Checklist of Painters from 1200-1994. Represented in the Witt Library Courtauld Institute of Art London. С. 229. URL: https://books.google.com.ua/ (дата звернення 02.02.2020)
3. Селинова Т.А. Миниатюрные портреты участников Отечественной войны 1812-1814 годов в собрании ГИМа. Музей 5. Художественные собрания СССР. Москва, 1984. С. 182 – 207.
4. Краткія выписки моей жизни. Записки Софіи Кудрявцевой, дочери короля Станислава Понятовскаго. (Посвящено 10 марта 1829 г. Ольге Трощинской). Русская старина. Том XXXVI, 1882 г. С. 119 – 130. URL: https://runivers.ru/bookreader/book199532/#page/129/mode/1up (дата звернення 16.03.2020)
5. Безсонов С.В. Усадьба Панское: Очерк. Москва, 1929. URL: http://pansk.edusite.ru/p109aa1.html (дата звернення 16.03.2020)
6. Луняков А.П. Панское. Московский журнал. 2014. № 2 (277) С. 8-19.
URL: http://mosjour.ru/2017063063/. (дата звернення 17.03.2020)
7. Гоголь в письмах А.А. Трощинского / Виноградов И.А. Гоголь в воспоминаниях, дневниках, переписке современников. Москва: ИМЛИ РАН, 2012. 1031 с.
URL:https://imwerden.de/pdf/vinogradov_gogol_v_vospominaniyakh_dnevnikakh
_perepiske_sovremennikov_tom1_2011__ocr.pdf (дата звернення 20.20.2020)
8. Розсоха Л.О. Миргородщина козацька і гоголівська. Київ: ТОВ «ВБ «Аванпост-прим», 2009. 396 с.URL: http://histpol.pl.ua/books/Rozsokha.L_Myrhorodshchyna_kozatska_i_hoholivska.p
df (дата звернення 15.03.2020)
9. Скалон С.В. (Капнист-Скалон С.В.) Воспоминания. Исторический Вестник, 1891, май. Т.XLIV. С. 366. URL:  http://az.lib.ru/k/kapnistskalon_s_w/text_1859_vospominania.shtml.(дата
звернення 15.03.2020)